Для майбутнього читача не мус подавати детальне дослідження дебютної прози Іванки Стеф’юк, варто лишень заохотити до прочитання переконливим: маєте в руках книжку молодої авторки, що проситься до душі. Впустіть її і не пошкодуєте! Скажу більше, бо моє єство сприймає Іванку цілком, а не лиш через її новели: ади біжить у світлій сукенці вузькою гойдливою кладкою без поруччя почерез темну від сліпої злості повеневу ріку…
БУДЬТЕ ЇЇ ГОСТЕМ
“Вимріяна-виношена на Буковині, випестувана в дідовій і бабиній пазусі та у Черемшининій школі в підгірських Кобаках до дивосвіту творчості прилучена, вивчена у Чернівцях, тота смуча Іванка, що дивує раз-пораз і мудрих черемшинознавців, і досвідчених володарів пера, тота Іванка щораз докопується до таких затаєних глибин людської природи, що таки дивуєшся: відки ця дитина тото все знає?!” Так про Іванку Стеф’юк вповідає закохана в Марка Черемшину кобаківчанка – її поважна наставниця Марія Іванівна Равшер, що є керівником сільського етнографічного театру “Ґазди”, що є автором-упорядником книги писемної пам’ятки Кобак “Здвиженський храм”, зрештою, що є для Іванки хресною мамою в літературі.
Для майбутнього читача не мус подавати детальне дослідження дебютної прози Іванки Стеф’юк, варто лишень заохотити до прочитання переконливим: маєте в руках книжку молодої авторки, що проситься до душі. Впустіть її і не пошкодуєте! Скажу більше, бо моє єство сприймає Іванку цілком, а не лиш через її новели: ади біжить у світлій сукенці вузькою гойдливою кладкою без поруччя почерез темну від сліпої злості повеневу ріку… Волосся смаглявим крилом, ніг досягають жадібно-пінисті гриви, а вона заввиграшки підскоком, очима май далі на другий берег, де її, переживаючи, чекає дорогий гість. І ті, котрі вижут, заціпеніли…
Нехитрі, здебільшого гуцульські житейські сюжети, що позбавлені надуманості, відкриті і щирі, як гірське село, але… як подані! Клопоти її героїв в завидній різнобарвності соковитих метафор. Вони мислять оригінально і в той же час органічно, висловлюються природно живою говіркою без жодного зусилля над собою. Їх життєствердна філософія буття жвава і непосидюча, насичена щохвилинними і, як правило, позитивними враженнями. Від того й енергетика творів самодостатня.
…То неправда, що аби мати досвід – треба прожити багато. Іванка доводить це не лише своєю спостережливою кмітливістю, а й таланом вловити рівновагу на межі зі словом, що в результаті дає незабутню цілісність. “Слічним гуцуленятком” назвав її Володимир Погорецький, поет і головний редактор літературно-мистецького журналу “Золота Пектораль”. Такою вона і є: в повсякденному побуті, в науково-пошуковій праці, котрою живе, в краснім письменстві.
Бібліотека журналу “Золота Пектораль”
