«Боже, як добре, що є такі люди поряд із нами, яке щастя, що є такі новини і події, які змушують серця колотитися від гордості за небайдужість і щедрість, за любов і відданість, за ваші маленькі, але такі великі направду подвиги!» – саме таким був мій емоційний відгук на одну історію, героями якої, кожен по-своєму, стали учасник АТО, чернівчанин Сергій, що добирався до Одеси з госпіталя після лікування через поранення, і нашої новодністровчанки, яка не пройшла осторонь.
Одразу пригадую, яким потужним й, водночас, разюче трепетним свіжим вітром відчуттів вразило мене повідомлення на сайті ГО «Народна сила» «Ми гордимось!»: як часто справді за Божим велінням ми раптом (а чи таки?) опиняємось саме у певному місці й за певних обставин?! Наче на якомусь життєво важливому іспиті: вчиниш правильно – на вищу сходинку істини, спасуєш легкодухо – до нових випробувань і спіткань… Сніжана Ватрич довго не роздумувала, незважаючи на пізню годину і незнайомця у формі. Коли ж я в черговий раз спілкувалась із нею, готуючись до інтерв’ю, мимоволі закралася думка: «Хто його знає, хто ж найбільше потребував тієї миті і чого саме?..»
Тож одну пам’ятну літню зустріч переповість Сніжана Ватрич.
– Так, мабуть, мало статися, що саме в День Незалежності нашої держави я познайомилася із Сергієм, молодим чоловіком із міста Чернівці, який проїздом із госпіталю був у Новодністровську… Сергій, активний учасник Майдану протягом шести місяців, уже більше року захищає нашу державу на сході країни у складі добровольчого батальйону «Донбас». Два місяці тому у полоні загинув старший брат – Сашко. Мати за цей час уже двічі пережила інсульт… Сергій пройшов крізь пекло Іловайського котла, отримав 9 поранень (щоразу в госпіталі лікування тривало ТІЛЬКИ за волонтерські кошти!..).
Була дуже вражена його розповіддю про події, які відбуваються… Адже, завдяки таким хлопцям, нашим захисникам, ми живемо у мирному регіоні і не відчуваємо повною мірою відгомону війни, що йде на нашій Україні. Ми можемо радіти сонцю чи дощу, ми маємо можливість займатися повсякденними та звичними справами: ходити на роботу, виховувати дітей… А хлопці, яким повинні дякувати щоразу за спокій у наших домівках, інколи не мають навіть їжі, не кажучи вже про потребу в одязі, у взутті тощо. За розповіддю Сергія, якось за 5 днів він з’їв тільки два пакетики чаю – так, саме з’їв, запиваючи окропом, щоб шлунок відчув наповнення… А ми інколи скаржимося на життя, не розуміючи, що потрібно бути вдячними за те, що наші рідні та близькі живі та здорові, хоча маємо змогу жити повсякденним життям у мирному регіоні.
Дуже зворушило й те, що Сергій завжди має при собі ікону Божої Матері, яку йому дала бабуся, коли він вирушав із братом на Майдан. Іконі 270 років і він щоразу дбайливо загортає її у вишитий рушник, на котрому уже так багато написів від небайдужих людей із побажанням щасливого повернення… Молодий чоловік також дуже дорожить дитячими малюнками, які йому передають з рідного міста, говорячи, що заради того, щоб дітки жили в мирі і не бачили війни, вони, українські воїни, і перебувають на сході. Моя донька Юлія, у свою чергу, теж подарувала картину мирного неба із соняшниками, власноруч викладену бісером.
Оскільки Сергій улітку був у зимових берцах, у поношених речах і з порожніми кишенями, ми з подругою, Мариною Чабан, звернулися до представників ГО «Народна сила» Тетяни і Миколи Данилюків. Чесно кажучи, звертаючись до них, не сподівалась на таку милосердну реакцію, думала: «Зараз відмовлять…» , мовляв, хлопець не з нашого міста, нехай допомагають волонтери з Чернівців… Однак була дуже приємно і хвилююче здивована миттєвою реакцією – без зайвих запитань, тільки який розмір взуття, розмір одягу – і все! Завдяки їм та всій нашій небайдужій громаді – це 1 050 грн – були придбані берци, футболка, засоби гігієни, спідня білизна та цигарки, допомогли також із придбанням квитка. Сергій одразу зателефонував з дороги і дуже просив передати усім новодністровцям велику подяку за все, насамперед за допомогу, адже, зважаючи на своє виховання, не просив допомоги…
Знаючи уже з перших уст про реалії ситуації на сході (хлопці – сам на сам зі своїми проблемами) і можуть ВИКЛЮЧНО розраховувати тільки на волонтерів, розумію, яку надважливу справу вони роблять. Захисників наших там багато, тож і замовлень різноманітних чимало, а коштів катастрофічно не вистачає…Тому хочеться побажати їм терпіння, снаги і Божого благословення. Окремо звертаюся до людей: не будьмо байдужими, станьмо добрішими і милосерднішими! Кожен із нас окремо, у теперішній нелегкий час, звичайно, не зможе багато допомогти, але разом, гуртом ми по зерняткові зможемо передати свою підтримку нашим захисникам!
А хлопцям – здоров’я, удачі , перемоги і обов’язково повернутися живими!
Розмовляла Інна ГОНЧАР
м. Новодністровськ
