“Бог на три роки родить” (про кандидата у депутати до Тернопільської обласної ради Василя Градового)

Спершу він господарник, а вже потім – політик. Хоча… Навіть в іпостасі депутата обласної ради, яку має намір обійняти, перш за все вбачає ракурс господарчий, а не політичний. І прагнення робити щось потрібне, важливе для своїх земляків. Це директор ПАП «Дзвін», голова ради аграріїв Чортківського району, меценат, що недавно проспонсорував видання числа журналу «Золота ПЕКТОРАЛЬ» «Чортків і околиці» Василь Степанович Градовий.

Про нього – ось ця замальовка Анни Блаженко, вміщена у згаданому числі журналу.

«За сонце, місяць, небосхил, за землю, вмиту рясно потом, боротимусь, аж доки сил, не відкладаючи на потім»

Співвідносно із тим, що ми почули в розмові з нашим візаві й що побачили в часі відвідин «Дзвону», і виструнчились паралелі власне з такою поетичною строфою українського автора Василя Буденного. То – немов життєве кредо аграрія у кожній клітині свого буття Василя Градового.

Бог на три роки родить

Такі праведні слова, означені Біблією та селянською мудрістю, наводить Василь Степанович на підтвердження постулату про те, що хліборобський рік трапляється всілякий. Оце ось минулий був сприятливий, позаминулий – навпаки, як по ціновій політиці, так і по врожайності: аграрії тоді вклали в землю вдвічі-втричі більше за норму, а взяли у стільки ж менше. Наразі нарікати не випадає. Цукровим бурякам привільно на їх площах: агроном Іван Дрипка вже провів перші «заміри» й видали цукристі ваговитого кореня масою 470 грамів на одній із площ та цілих 670 г (!) на іншій. А їм же ще три місяці рости. Кукурудза, соя дістають достатньо вологи – і це добре, є надія на врожай. Кажуть, непросто вивести відсоток залежності хлібороба від примхливої пані Погоди, однак безперечно, що такі прагматики, як у «Дзвоні», настійно збільшують власний відсоток. До прикладу: в урочищі Фільварок молотять пивоварний ячмінь сорту ксанаду високих репродукцій супереліти, насіння розмножене у себе – це дозволяють і база, й діючі технології.

Красиве і корисне

Ми завізитували до «Дзвону» разом з начальником управління агропромислового розвитку РДА Іваном Заболотним. І він повіз нас до Звиняча не гостинцем, а полями, аби підготувати до сприйняття наступної інформації з уст директора ПАП Василя Градового, так би мовити, наочно. Картинка за вікном автівки раз у раз мережилася золотом стиглих пшениць, полиском шовку качанистої, видзвонюючими в литаври соняшниками, брунатною одностайністю сої… Мимохіть подумалося: якою ж працелюбністю, силою духу, даруйте, навіть впертістю має володіти цей чоловік, цей господар, аби виважено й доладно, день у день – всі 365 в році! – кермувати взятим на свої плечі тягарем, немов той міфічний Геракл. До виключно виробничих справ додати б систематичне сприяння соціальній сфері, рясні спонсорські та меценатські потуги…
На такій ноті ми й започаткували розмову в офісному приміщенні ПАП, котре, до слова, облаштоване надовкіл так вишукано-любовно, неначе казковий терем. За словами господаря, це все теж «працює» на результат. Однак за мовленим криється не тільки Градовий-прагматик, а й Градовий-естет. У цьому переконалися й пізніше, коли оглядали власне господарський комплекс: навкруг ошатної й добротної огорожі, кованої брами, за котрими громадиться фермське містечко, тік, гаражі, машинно-тракторний двір тощо, привільно почуваються троянди й чорнобривці, опоряджені в прекрасні клумби. Наш візаві зізнається: «У мене трапляються контрастні речі: коли йде мова про технологію, тут я диктатор. Та водночас люблю, щоб було красиво, щоб гармонувала естетика. Радянщина піде від нас тоді, коли забереться геть сірий колір в будівлях…».
Іван Заболотний принагідно наголошує: зелені й жовті кольори – то «дзвонівський» бренд. Є емблема фірми, є й кольори. Вони домінують у підкресленій ошатності всіх без винятку виробничих споруд, напрочуд акуратних, позбавлених недбалості. Нарівні, мабуть, з європейськістю (так хочеться вжити це слово!) облаштування умов праці механізаторів, тваринників. Ось новенька автозаправка – класична, за світовими канонами, з комп`ютерним оснащенням. На тракторній бригаді – всуціль тротуарні плити й жодного натяку на місиво болота («Колись тут були мочари», – мовить Іван Заболотний), натомість – імпровізоване лелече гніздо (теж символ естетики). Розкішні квіткові клумби на території току, а ще – кухня, чоловічі й жіночі роздягалки, душові. Тваринники до таких зручностей звикли років вже з шість-сім назад.

І зачаровує, й приворожує

Так директор ПАП «Дзвін» мовить про власного вирощення нетелів, сухостійних корів молочної породи чорно-рябий голштин, що утримуються, згідно з циклом, круглий рік в оборі, а це і є для них відповідний моціон. Про тваринницьку галузь він, ветеринарний лікар за спеціальністю, здатен говорити багато й соковито. Надовкіл все залито бетоном, тому що механізована годівля триває цілий рік. «Будуємо силосні ями зі збереженням силосу під плівкою, розпочато будівництво комбікормового заводу, ось тут поставимо новий корівник, а одну зі стаєнь мусимо завалити, щоб правильно все технологічно сформувати, інші продовжимо на сто метрів, бо потрібно нові технології загнати до старих приміщень», – деталізує плани розвитку галузі господар. Ось вони, одвічні селянські годувальниці-рекордсменки в одному з приміщень, семи-восьмитисячниці – свідчення генетичного потенціалу. А загалом середній надій від корови на рік складає 5400 літрів. Та це, як мовить Василь Степанович, не рубіж: «Із цим стадом, – каже, – цьогоріч зможемо вийти десь на 5800 л. А надалі, думаю, можна доїти й 8 тисяч». Принагідно потверджує слова директора і завідуючий фермою Петро Безушко, мовляв, оці ось корови дають за добу по 40 літрів молока. Доїльний зал – то немов погляд в майбутність: там лиш машини. Господарство «Дзвін» вже давненько першим на цілу округу перейшло на новітній спосіб виробництва молока ґатунку екстра, без доторку людських рук.

«Дзвін» – символ християнського підходу

Беремося за спробу сформулювати візитівку ПАП «Дзвін». Отож, це – підприємство, що обробляє 8500 гектарів землі (в нашому районі 5100 га) у с. Звиняч, Скомороше, Косів, Ридодуби, Білий Потік, Семаківці, частково Білобожниця, Біла, Угринь, а також в с. Лосяч, Гуштин, Бурдяківці Борщівського району. Це – 700 голів ВРХ, з них 280 корів, також 1800 голів свиней. Оснащений за європейськими технологіями картоплесклад (в господарстві щороку вирощується від 70 до 100 га картоплі). Принагідно керівник господарства констатує: «Підходимо до спектру посівів диференційовано: сіємо цукрові буряки, кукурудзу (вирощуємо ще й насіння качанистої), пшеницю, пивоварний ячмінь, сою, ріпак – до 600 га, 300 га соняшнику. Якщо на якійсь культурі ціна просідає, збалансовуємо за рахунок інших». «Дзвін» – це 250 робочих місць (лише до півста з них сезонного характеру на цегельні в Лосячі). Це модернізований згідно з вимогами сучасності машинно-тракторний парк: нині господарство має спромогу всі роботи виконувати власною технікою. Це й модернізовані токові господарства практично на кожному із п`яти відділків зі пропускною спроможністю 500-600 т напроти 100-150-ти ще донедавна. Заплановано будівництво елеватора в Білобожниці. Та, попри суто господарчі спромоги, ПАП «Дзвін» – то ще й вагомий доданок спонсорських, меценатських зусиль в кожному селі, де орендуються паї, обробляються землі. «Де школу опоряджуємо, де садок, клуб чи церкву», – перелічує Василь Степанович. І конкретизує лиш останні напрацювання виключно духовної сутності: споруджені каплиці в Скоморошому та Звинячі, духовний комплекс у Лосячі, перекриті храми. В часі відвідин Звиняча ми мали спромогу оглянути лиш тамтешню частку таких трудів – капличку зі скульптурними символами роботи Романа Вишинського, автора пам`ятника Степанові Бандері в Тернополі, вхідну ковану браму з ангелами на повний зріст до церкви Різдва Пресвятої Богородиці роботи уродженця села, художника й коваля Василя Предика, опорядження й оздобу каплиці Різдва Пресвятої Богородиці, а також в`їзний знак, автобусну зупинку…
А чому все-таки «Дзвін»? Кажуть, в давнину було тут поселення монахів, вони й виливали дзвони. Тому й назва – передовсім данина давній легенді. Щось споріднене зі дзвоном вилунює і в назві с. Звиняч. Однак директор погоджується в думці: те наймення започаткувало для підприємства певний духовний зміст. Мовить: «Бо філософія і стратегія фірми – вести себе по-християнськи. Тоді й до нас ставитимуться в такий же спосіб».

Золотом доріддя піввіку сповнилося

Піввіковий ювілей, якої б пори не наставав, зазвичай порівнюють з ваговитим зерновим ужинком. А у Василя Градового – таке вдале співпадіння в сьогочассі: свій золотий окраєць віку торік стрічав чоловік у розпал жнив. Й водночас «настукало» тоді ж два десятиліття його очільництву «дзвонівською» господаркою. Взагалі в його долі достоту добрих співпадінь. Саме ім`я Василь, що в перекладі з грецької означає цар, царський, – то немов оберіг роду. За словами нашого візаві, Василиною була мати його дружини. Василем зовуть її сина і ось його, зятя. Син Василя Степановича й водночас його заступник на фірмі – теж Василь. Один з онуків Василько, а інший «заробив» собі Павла, народившись напередодні дня Верховних Апостолів. Ще одним заступником директора ПАП, з фінансів, – старша донька п. Василя Тетяна. А молодша, Марійка, наразі навчається у виші. «Я аграрій і діти будуть аграрії, – резюмує наш співрозмовник. – Це не образливе, це наш стиль життя, наш вибір, – додає. – Як лиш зажнивується, внуки вже там: дивляться, знають, що таке комбайн, де тік, де тракторна. Прив`язка дитини в процесі її розвитку формує її ж майбутнє». А ще він стовідсотково упевнений, що аграрний бізнес – то не справа одного покоління, а багатьох. Бо й повсюдно в світі такий бізнес неодмінно має спадкоємність.
Сім`я Василя Градового – то не просто тил, тиха гавань, а й вагома частка його власного «я». Воно ж многолике. Наш візаві – не просто аграрник та керівник. Він ще й професійний та громадський діяч: член президії ради обласного та голова ради районного об`єднання сільськогосподарських підприємств, член колегії райдержадмінстрації. Стратег і філософ. Бо може тривалий час безупинно, з болем в голосі, говорити про наші втрати й прорахунки, формуючи умовиводи на завтра. Прагматик і оптиміст. Бо так само емоційно й болісно мовить про паритет цін у державі, що формує стан агрогалузі в Україні й рівень довіри селянина до того, кому довіряє землю-годувальницю. Хоча щодо цього «Дзвін» гордовито тримає власну марку: адже, за словами Івана Заболотного, рівень плати за паї тут завжди стрімкує вище середньорайонного. І це теж вагомий показник свого реноме.
У робочому кабінеті, надто влітку, Василь Степанович буває нечасто. Та все ж упевнений, що стратегія неодмінно будується в кабінетах. Над його робочим столом – образ Покрови Пресвятої Богородиці. Неподалік булава й відзнака «Лицаря Вітчизни», а поруч – зовсім нова. То Диплом з присвоєнням почесного звання лідера підприємництва України, як і попередня відзнака, зініційований Міжнародною Асамблеєю ділових кіл. Звісно, що то – визнання всього частки клопотів, зітканих з суєтності напружених буднів. Та в них – сенс його буття. Господаря з великої літери.

Анна БЛАЖЕНКО