Пам’ять безневинно загиблих жерт комуністичного режиму вшанували жителі Тернопільщини. 7 липня минає 75 років з моменту страшної трагедії, що трапилася на залізничному мості у Заліщиках. Саме тут в 1941 році солдати радянської армії підірвали та скинули у води Дністра два залізничних вагони, переповнені політичними в’язнями. Серед цих мучеників були невільники і з чортківської тюрми.
Присутні вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання та покладання квітів до пам’ятника. У пам’ятному заході взяли участь перший заступник голови районної державної адміністрації Роман Краснюк, заступник голови районної ради Василь Лопушняк, перший заступник голови Чернівецької обласної ради Інна Маковецька, голова Заставнівської районної ради Сергій Капіцький, голова Заставнівського товариства «Просвіта» Світлана Масловська, заступник голови обласної Чернівецької організації «Просвіта», заслужений артист України Іван Дерда, фольклорний колектив «Василиха» с.Кострижівка Заставнівського району, керівники установ та організацій міста, представники політичних та громадських організацій краю.
Сьогодні про жахливі події липня 1941 року нагадує одинокий кам’яний хрест на крутих схилах Дністра, поблизу залізничного моста у Заліщиках. На ньому напис: “Цей хрест є пам’яттю в’язням, що загинули влітку 1941 року від рук НКВС, вкинуті з вагонами у води Дністра”. Щороку жителі міста приходять до нього, щоб відправити панахиду і вшанувати пам’ять безневинно загиблих людей. У цей пам’ятний день у Заліщики з’їжджаються гості з усієї Західної України – Львівщини, Тернопільщини, Чернівеччини.
За радянських часів стверджували, що міст підірвали німецькі диверсанти, але насправді німці окупували цю територію 14 липня, а трагедія сталася орінтовно 5-7 липня (точна дана не відома). Саме відступаючі енкаведисти підірвали вагони з політв’язнями на мості, що сполучає Буковину з Галичиною, – повідомляє прес-служба Тернопільської ОДА.
Дослідником трагедії, яка трапилась у Заліщиках, є колишній директор Слобідської середньої школи, історик Антон Могилюк. В одній зі своїх праць він наводить спогади очевидця трагедії Ф.С.Бабалюка: «Жив я тоді в селі Звенячин. Вранці 7 липня 41-го з’явився на цукрозавод, бо там працював. Радянські солдати мінували основні виробничі об’єкти. Про роботу й мови не було, тому я вирішив повернутися додому. На залізничній колії стояли чотири товарні вагони із заґратованими вікнами. Ешелон через міст пропускали, а вагони з людьми стояли. Я вже піднявся на горб, і все було видно як на долоні. Нарешті до паровоза підчепили вагони з людьми, а за ними – ще 6-7 вагонів. Весь ешелон перемістили на довжину моста. Охорона, офіцери, машиніст покинули ешелон і подалися в бік Заліщицької станції. Машиніст чимось обурювався, бо офіцер штовхав його в груди, розмахував револьвером. А приблизно через 10 хвилин страшний вибух підняв вагони з людьми над мостом. Наступної миті вони злетіли у воду. Зверху на них впав паровоз. У цьому місці вода, здавалося, кипіла, бо гарячі котли і пара нагріли її до високої температури. Ті, що перебували у верхній частині води, просто зварилися живцем. Видовище було страшне. Сталося це 7 липня 1941 р. десь о 15 год. Решта вагонів не впали у річку, бо від вибуху зчеплення розірвалося і вони відкотилися назад, на Кострижівську станцію…»
