«Колос не спіє, коли сонце не гріє», – мовить народна мудрість, це ж можна сказати і про загальнолюдські стосунки, коли спільна справа, об’єднуючи незримими промінчиками натхнення й ентузіазму, живиться і квітне, завдяки окриленим навколо ідеї небайдужим людям.
Ось такі роздуми не полишали мене після однієї гарної зустрічі, під час якої слово за словом, усмішка за усмішкою, виринали зі спогадів нетлінні скарби пам’яті про перший в Новодністровську дитячий садочок «Колосок», що за матеріалами міського історичного музею, відкрив свої двері для малечі першопрохідців-будівельників 1 липня 1975 у приміщенні колишньої школи с. Ожеве та нинішньої СТО, а очолила тоді установу завідуюча Ніна Олексіївна Вуглицька.
Майже усі знайомі мені жінки радо перебирали намисто своїх незабутніх споминів, іноді до трепету вражаючи точністю відтворення моментів із буднів та свят «Колоска», тим, що і досі пам’ятають своїх найяскравіших дівчаток і хлоп’яток, яких було зібрано у 6 груп, хоча за чисельністю вистачило б і на всі 8; і щирою повагою до доволі вимогливої завідуючої, з якою пропрацювали 6 літ, – Раїси Вікторівни Пригорнєвої. Із особливим ностальгійним присмаком розповідали одна з-перед одної різноманітні колоскові бувальщини Оксана Федорівна Дробот, котра, окрім обов’язків виховательки, мала ще й півставки методиста; Ганна Андріївна Лутчак, яка теж поєднувала свою працю із посадою старшої медсестри; із захопленням підхоплювали вервечку живої минувшини Світлана Василівна Тимчук, Тамара Михайлівна Іванова, Ганна Петрівна Рутковецька, Надія Іванівна Кушнір, Еріка Іванівна Ківа, Марія Василівна Маштабей, Тамара Петрівна Свинарьова та Любов Василівна Борець (працювала завгоспом).
Теплом засвітився погляд давніх колег, коли бесіда повернула до їхньої колоскової творчості: однойменний із назвою садочка ансамбль, яким керував Василь Михайлович Мошак, брав активну участь у традиційних тоді оглядах художньої самодіяльності та перемагав у цих творчих перегонах. До найменших деталей і кольорів згадали усі й виготовлені власноруч їхньою колегою, кастеляншею, Раїсою Федорівною Яіцьких гарні костюми з колосочками.
А в тому, що власним дітям, котрі теж були вихованцями цього садочка, так часто не вистачало маминої уваги, зізнавалися практично всі, бо хтось із малят плачучи смикав за халата, коли матуся-вихователька розраджувала інших дівчаток, когось колеги просто забували розбудити у турботах за інших малюків, а хтось засинав просто під лавочкою, бо мама була геть в іншому кабінеті дуже зайнята серйозними справами…
Минали хвилини за родинним столом, а здавалось, що ми всі дивним чином перетнули межу всевладного часу – і поринули в атмосферу тодішнього «Колоска», серед тих саме стін, біля меблів, часто виготовлених власноруч, та геть простого асортименту іграшок і роздаткового матеріалу. Зате навколо виблискували любов’ю погляди тих, хто віддавав себе вихованню дітей до найменшої струночки, забуваючи про власні блага і потреби.
Згадували, сміялися, фотографувалися, танцювали. А Раїса Вікторівна, яку ми гуртом називали «наша генеральша», напівжартома-напівсерйозно наголосила, що фіналом цієї зустрічі буде обов’язковий своєрідний перепис – номерів телефонів. І насамкінець КОЛОСКОВІ берегині в решті решт, узгодили, що збиратимуться частіше, із гордістю зауважуючи, що з-поміж інших організацій, які функціонували на будові, жодна на відстані 30-ти літ після закриття не збирається на подібні зустрічі!
Тому й мені так захотілось подарувати цим жінкам свої враження:
Колосок до колоска – дивне перевесло,
Замережаться літа в долях і у веснах.
Колосок до колоска – у очах дитячих,
Перші кроки і слова з посмішкою й плачем.
Колосок до колоска – пильність і турбота,
Із малечею щомить – ось така робота.
Колосок до колоска – будні, свята, ролі,
Пам’ять, спогади й любов – колоскова доля!
Колосок до колоска – імена і свята,
І доросла дітвора – як же їх багато!
Колосок до колоска – вже й десятиліття
Щирим спомином в душі, наче скарбом, світять!
Інна ГОНЧАР
Фото Анатолія Федорця
