Мусимо визнати, що ім‘я Саші Блондера в Україні мало що скаже навіть знавцеві мистецтва. І то прикро: й тому, що у Європі цей художник здобув свого часу неабияке визнання, і тому, що він народився та провів свої юнацькі роки не де-інде, а у нашому з вами Чорткові.
Чортків перед Першою світовою війною, як і більшість інших міст та містечок галіційської провінції, був багатонаціональним. Біля половини його мешканців складали євреї. Середовище єврейського штетла було доволі замкненим. Традиційно визначальним впродовж багатьох років тут був вплив хасидизму. Як відомо, Чортків на той час був резиденцією відомих на цілу Східну Європу хасидських цадиків. Ситуація почала змінюватися на початку ХХ століття, коли серед євреїв виокремився прошарок інтелігенції та прихильників ідеології „Гаскали” (інтеграції у загальноєвропейський культурний контекст та просвітництва). У колі цих людей найпрестижнішим – навіть у не надто заможних родинах – стало отримання якісної європейської освіти.
Про дитинство та юнацькі роки майбутнього художника відомо небагато. Знаємо, що Шайе Блондер народився у сім‘ї небагатого чортківського купця Маркуса Ісака Блондера 27 травня 1909 року. Мама дитини звалася Двора Естер. Одноповерховий будиночок, у якому з’явився на світ майбутній майстер пензля, під міським номером 115 (на той час у Чорткові ще не було назв вулиць) стояв неподалік історичної Головної Синагоги. Нині це територія медичного коледжу. Ясна річ, будинок той до наших часів не зберігся.
Скоріш за все, початкам систематичного навчання Шайє Блондера перешкодила безперервна смуга воєн. У 1920–1929 роках хлопець навчався у Чортківсьській гімназії імені Юліуша Словацького. Ми не знаємо, під чиєю опікою він зробив власні перші кроки у малярстві. Ймовірно, певний вплив на нього мали художні вправи іншого нашого земляка, Леопольда Левицького – старшого товариша Блондера по гімназії і пізнішому навчанню за кордоном. Чи може Шайє Блондер виявився талановитим самоуком? Втім відомо, що захоплення малюванням прийшло ще у рідному місті, де Блондер був лідером місцевого мистецького гуртка. Збереглося його фото на пленері – компанія панянок та юнаків з картонами в руках на мить завмерла на тлі гір у долині Серету…
У 1930 році батьки спромоглися направити обдарованого юнака на навчання до Парижа – він мав би студіювати архітектуру у Національній вищій школі мистецтв. Але престижний та перспективний фах архітектора вочевидь не привабив його. Натомість виразний вплив на мистецькі вподобання Саші Блондера справила творчість Шагала, Сутіна, Модільяні, Боннара та інших майстрів художнього анангарду тих років. Тож кар‘єру архітектора було полишено. У 1932 – 1934 роках Блондер вже навчається живопису у краківській Академії мистецтв під керівництвом професорів Теодора Аксентовича, Владислава Яроцького та Фридеріка Павтша. У Кракові ж він разом із товаришем та однодумцем Леопольдом Левицьким став одним із засновників мистецьких об‘єднань «Живі» та «Краківська група», учасником гучних виставок цих спілок. У тридцяті роки Блондер спільно з «Краківською групою» виставляється у Львові та Кракові, організовує персональну виставку у варшавському салоні Генріка Котерби.
У цей період свого життя Блондер симпатизував лівим політичним рухам, зокрема, належав до молодіжної соціалістичної спілки «Життя». Пересторогою для нього не стала й доля Левицького, який лише через свою участь у художніх виставках із яскраво соціальною тематикою був на чотири місяці ув’язнений, а згодом виключений з краківської Академії. Влада міжвоєнної Польщі за будь-яку ціну прагнула не допустити у країні комуністичного реваншу, розуміючи, яка загрозу становить сусідство із сталінською імперією, відтак не цуралася політичних репресій стосовно інакодумців. Антикомунізм охопив і польські артистичні кола – через свої симпатії до „червоних” Блондера у 1937 році було виключено із націоналістичної Спілки польських артистів-пластиків (“ZZPAP”). Перебування у Польщі ставало для нього дедалі менш комфортним.
Можливо, востаннє художник відвідав у родинному місті батьків та брата у 1935 році. Тут ним був написаний портрет двоюрідної сестри Флоренс Лібріх, про що та згодом згадала у книзі своїх мемуарів „Хтось спостерігає за мною”. Згодом повертатися до рідного Чорткова Блондер не став, адже на той час він вже мав певне визнання, власну студію у Парижі та брав участь у кількох престижних міжнародних виставках. У 1937 році він остаточно переїздить до Парижа.
Це рішення врешті-решт і дозволило йому уникнути трагічної долі 13 тисяч євреїв, котрі у 1942 – 1943 роках пройшли крізь жахіття чортківського гетто. Скоріш за все під час Голокосту зникла уся рідня Шайє Блондера. Маємо документальне свідчення про загибель його старшого брата Фішеля, який був у Чорткові шевцем. Зрештою, згадана тут двоюрідна сестра художника все життя вважала і його самого загиблим у Катастрофі. Мільйони людей у ті роки втрачали назавжди своїх рідних, коханих, втрачали дім, втрачали Вітчизну…
До честі нашого земляка варто зауважити, що під час Другої світової війни та німецької окупації він не був пасивним спостерігачем, ані тим більше колаборантом нацистів. У 1939 році вступив до польських добровольчих загонів у Франції, під час наступу німців потрапив до полону. У 1940 році був звільнений та невдовзі оселився у прованському Каркасоні. З мотивів конспірації у 1942 році був змушений змінити прізвище на французький лад, виробити фіктивні документи на ім’я „Андре Блондель”. З цього часу цим псевдо підписуються і його художні роботи. Під цим псевдо був у Каркасоні активним учасником місцевої групи французького руху Опору, не раз наражаючись на смертельну небезпеку.
Втім намагання Блондера – Блонделя приховати своє єврейське походження не означало й зречення власного роду. Він болісно переживає Катастрофу єврейства у роки війни, перебуває у тривозі за власне життя, за долю свого народу. Немовби відчуває, що ніколи вже не зустріне своїх рідних та близьких: ані у Чорткові, ані у Кракові… У його щоденнику від 1943 року знаходимо такі рядки: «Коли думаю, що смерть може раптом наздогнати мене тут, де мене вважають кимось іншим, ніж я є, я не хотів би бути похованим на іншому цвинтарі і серед інших віруючих: але серед тих, звідки я родом. Не знаю, чи десь тут перебувають євреї, поховані або живі. Хотів би заявити, що я з ними, що я – від них!»
У 1943 році Блондер-Блондель одружується на Луізі Бонфис, молодій викладачці фізики та хімії в лицеї Каркасона. У 1943 -1948 роках молода родина мешкала переважно на півдні Франції: у Каркасоні та Сеті. У них народилося двоє дітей: донька Гелена та син Марк.
Творчу діяльність художника у 1949 році перервала його несподівана смерть у Парижі. Тут його й поховано.
Частину ранніх робіт Блондера скоріш за все втрачено у роки війни. Натомість картини польського та французького періодів його творчості не раз виставлялися у Франції, зокрема у престижному паризькому „Осінньому салоні”. Колекція його живопису та графіки 30-40-х років знаходиться у Музеї Поля Валері, що у місті Сет, у Краківському та Вроцлавському національних музеях. Чималий архів Блондера – малюнки, графіка, рукописи – зберігається ybys у спеціальних фондах Інституту мистецтва Польської Академії наук. Їх вдалося зберегти у роки нацистської окупації завдяки самопожертві Марії Яреми, приятельки художника з років навчання та спільної роботи у «Краківській групі». Пані Марія переховувала роботи єврейського художника у власному помешканні у Волі Юстовській під Краковом, що було пов’язано із немалим ризиком для неї самої. Виставити творчий доробок авангардного майстра було неможливо і у повоєнній Польщі, де також безроздільно панував художній метод «соціалістичного реалізму». Так, перша виставка Блондера у Польщі стала можливою лише у 1970 році. Її було відкрито у Державному музеї у Варшаві.
У Франції до 100-річного ювілею з дня народження художника у містах Гавр, Сет та Каркасон пройшли великі ретроспективні виставки під назвою «Андре Блондель – від Чорткова до Парижа». Музеєм Поля Валері видано велику ілюстровану монографію. Активну діяльність із пошуків творів художника по цілій Європі з року в рік провадить його син, Марк Блондель. Чимало робіт йому вдалося віднайти в Польщі, у тому числі малюнків та акварелей чортківського періоду. Вінцем цієї роботи став виданий 2013 року альбом «Саша Блондер – польські зошити 1929 – 1937».
А от на першій батьківщині художника ім‘я та творчість Блондера–Блонделя не надто відомі. Наразі з’явилося кілька наукових публікацій про Блондера, зокрема Богдани Пінчевської – української дослідниці мистецтва Східної Галичини…
Словом, дуже поволі, через десятиліття, але Блондер таки повернувся до аудиторії шанувальників мистецтва. Втім з цього приводу можна повторити колись сказане Стусом: „Ти повернувся, але край не верне”…
Проглядаючи інформацію про Блондера, котру нині можна віднайти у всезнаючому „світовому павутинні”, можна скласти деяку уяву про його світогляд, про теми та образи, що хвилювати художника у період його самостійної творчості.
На життєвому шляху Блондера-Блонделя чи не постійно простежується його нонконформізм, спроможність протидіяти обставинам, його пошук новизни, намагання вийти за рамки звичного, а часом безпечного: будь то хасидизм, традиційні уявлення про життєвий успіх, пануючі ідеології або режими. Очевидна легкість, з якою юнак з подільського штетла входив до нового середовища, чимдалі, тим більше усвідомлюючи себе громадянином Європи – чи то у великому місті, чи то у іншомовному світі – свідчила водночас і про природні риси характеру, і про органічну приналежність тодішьої Галичини до європейського культурного грона. Попри всю окремішність та провінційність цього світу, нині втраченого…
Та хоча чортківський штетл залишився у далекому незворотньому минулому – чортківський штетл не полишав душі художника.
Звісно, Блондер не міг фізично розшукати сліди своїх близьких у тій ”рідній чужині”, що на той час існувала вже по інший бік залізної завіси. Та все ж його пошук здається тривав – іншими шляхами – якими не ходять поїзди, не котять авта, про які жоден листоноша не знає.
На перший погляд, майстер у своїй творчості не торкався трагедії війни, Голокосту, повоєнного поділу Європи. Натомість у зламі рук, і у зморшках облич, і у неспокої поглядів його сучасників чи не з кожного полотна дивиться на нас доля людей, що шукають сил, аби якось жити у цьому світі: після Освенціма і Белжеця. Жити і дивитися у вічі своїм сучасникам, намагатися говорити з ними – аби те, що сталося у роки війни, не повторилося більше ніколи…
Живемо й ми, нинішні – на отій землі, де ще й досі мовчать сотні забутих гетто, і тисячі отих зарослих будяками „окописьк” та ям у „чорних лісах”…
А на полотнах і картонах Блондера-Блонделя – снується плетиво вуличок Кракова та Закопане, бринить тремтливе світло Парижа та французького Півдня… Найбільше таки портретів його сучасників. І на отих портретах – тривоги очей…
Лише зрідка промайне спогад про родинне місто. Але ви не побачите на тих картинах ані величної вежі Домініканського костелу, що вінчає Чортків, ані пишноти декору синагоги Раббі Фрідмана, ані мальовничих подільських крайобразів… Переважно то тихі дворики та вулички на Старому Чорткові та Вигнанці. Лаконізм тих полотен лише підкреслює шляхетну убогість стін та дахів, на які лягло тепле прощення світла і тіней. От поблизу прогляне стомлена травневим сонцем гілка бузку, а подалі – верби над Серетом і сива спина вигнанецьких пагорбів, що тихо охороняють цей примарний спокій, це паралельне життя – у якому досі шукають одне одного людські душі, що загубилися колись…
Олександр Степаненко,
„Гельсінська ініціатива-ХХІ”
.
На фото – Шайє Блондер (на першому плані) з рідними біля власного
будинку у Чорткові. Фото з архіву Марка Блонделя, публікується вперше.