“Безперервні подорожі фахового дипломата й культурницько-пізнавальні мандрівки світом певною мірою відлучали Володимира Карачинцева від України, Львова. Тож публікації творів з’являлися хоч і наполегливо-послідовно, однак не аж так часто. А ще рідше були знаковані актуальною літкритикою….”
1. Слово
…Про поезію Володимира Карачинцева писати і легко, і важко, водночас. Це – виразні глибокі за вічним бездонним колоритом і змістом духовні фрески, але, разом з тим, вони, подеколи, самочинно віддаляються, й навіть зникають, ніби мають потребу з’явитися ще десь там, у паралельних світах; проявляючись лише у їм відомий спосіб. Тобто, маємо явище, уважно зорую й чую тихий легіт перевтілень, – і поетичне, і метафізичне. Приголомшливо пророче; неочікувано-очікуване, як „перетворювані виногрона на містичних пагорбах” давнього Кайзервальду, що його картина – незникома у львівській безконечній естетиці. („Видименевидиме”, поезії, „Левада”, Львів, 2018р., 191 с.).
2. Діалоги
…У деяких поезіях Карачинцев звертається до „когось”, використовуючи іменник „брате”, скажімо, „однак чи можливо це брате”. Уявний співрозмовник, мабуть, – і альтер еґо поета, відкриває здатності своєрідного діалогу; довірливої, хоч і складної (ускладненої) розмови, – мови… І, навіть, мовчання, як продовження діалогу „краще неба набрати до рота║ і наздоганяти воду вчорашню║мовчки║ беззастережно”. Тобто, бачу тут авторську неспростовну поезотезу про самодостатність СЛОВА, навіть виповнення ним стану мовчання. Це, не сумніваюсь, якраз той стан, коли промовляє Бог. Прислухайся. Це – найважливіший діалог. Діалоги, що тривають. Брате.
…А звідси, і стилістика авторська є, як потік свідомості, – без розділових знаків та заголовних літер. Така, неформальна форма. Виповнення станів.
3. Дорога
…Ліричний суб’єкт; він довго йде до себе; завжди. Пізнаючи і руйнуючи гори. І, що дивно мені, це сприймається, як певна метафорична парадигма і, разом із тим, як конкретні глобальні природні та духовні катаклізми. Спонуки самісні автора до оновлення та подолання. Здавалося б, до неможливих подвигань. …Але ж – з Божою Допомогою.
Творче єдиний
простір наш Ти ж не навмання сотворив
передбачивши нас
Ти відділив світло від темряви
і ми стали зрячими.
Ти відділив нас від нескінченності
бо її очевидно не вмістити у наших
муках і тілах
Ти дав нам знаки письмен
калікриптографію простору…
Очевидно автор попередньо уже звернувся до Бога з молитвою і прийшло до нього у відповідь натхнення. Що триматиме його впродовж усієї його цієї книги. Відпросторюючи читальнику свої „алфавіти” (назва одного з розділів) і „єство єства” (назва одного з розділів).
Читаємо, намагаємося якнайщиріше сприйняти; аби йти:
дай нам світлий Твій день
4. Сад
Ліричний суб’єкт Карачинцева має свій сад. Окремішній світ здогадок та ілюзій. (Я бував у тому саду й бачив його нінащонеподобність; духмяніли жоржини; малина пливла у густому подиху опівдня; ожина даленіла десь там, на самому краю окрайця ойкумени. І чогось ще не вистачало…).
як тобі спиться чугайстрику
серед жоржин
серед малин і ожин
у мене в саду
мабуть бракує тобі
модрин
але ти ще малий
спи поки спиться
бо пробудиться життя
і кине до звірини
однак розумію це рідне
для тебе
ти чуєш звірине
звіра у собі
десь як і кожен з нас
тільки робимо чемний вигляд
то й крутимо жорна
місимо м’ясиво часиво
догоджаємо череву черепу…
щоб вижити…
ти інакший чугайстрику
застряг між видимим
і невидимим межисвітнику
цікаво як там зі смертю
з безсмертям
у пограничному світі
Ось такий він, цей сад. Живий. Колоритний. Виповнений містикою і поетичною філософічністю. Видименевидиме.
5. Місто
…Його „старе місто манить метеликів нічних хрущів поетів”. Воно настільки природне та сприятливо-сприйнятне для ліричного героя, як колиска для дитини, як невидимі розсипані доокіл тексти для віршаря. „Тонкі тіла слів живляться причинністю барв неба і хмар” та „після дощу з них скапує смуток”.
Йому лестить суголосне звучання нічного древнього міста та незникомі тіні культових віршників.
неспішна джазова пісня
десь я вже чув ці жалісливі нути
мабуть то був антонич
з елегіями про обручі кохання і весну
…Він добре знає, що „магічна сила літер і чисел допомагає поету║ містифікувати місто║творити мости від автора”. А ще, припускає, що „можливо поетові й вдасться║ перемостити місто міфологемами ямбами║ снами благими намірами║ алхімічними заклинаннями”.
…Тільки йому довіряється львівський Час: „я бачив оцих веселих міщанок і поета-ваганта║ у сплячому середньовічному місті║посеред ночі та вічності║ де замкове місто підіймається над сонними соснами”.
…І у стилі переконливого наїву вірить: „щось таки вдається поету”.
6. Війна
…Естетика Карачинцева тяжіє до, так званого, чистого мистецтва. І він відвертий у цьому. Однак, у його поезійних сентенціях трапляються й такі рядки:
війна впритул наближає тебе
до незворушної вічності
що випасає усіх орудою смерті
ти ж звикаєш дивитися
смерті у вічі
і вже наче витримуєш її погляд
…Це і про нинішнє: на сході України; і про минулі криваві побоїща; і про майбутні „зоряні війни”. Про!..; що розум уже відмовляється сприймати і лише інтуїтивні відчуття видзвонюють проникненням смертельної небезпеки („вічність отримує вимір людського”). І цей „вимір”, гадається мені, – далеко від усіляких воєн.
…Не можу не зауважити, що такі поетичні проникнення дуже схожі на пророцтва.
однак за святим іоаном
чим будемо ще нам не відкрилось
…І вони у книжці – не поодинокі. Спонтанно-заворожуючі. Шокуючі.
7. Джерела
…Його естетичні поезійні уподобання, знову ж таки, спадають до Лорки, Сен Джон Перса (є про це й у його творах). А найцінніше – до пісень Давидових.
…а краще з пісень Давидових
скільки в них незнищенної вічності
досконалості тиші
заговори цей плин скарлату
любове моя
бо середина магми
вже здиблює простір
кров з молоком закипає поволі
закипають листя і хвоя
особистості вітру роздаровують
амфори камфори
напинають вітрила мрій
хор лісу відтворює псалм
що лунає у моїй голові
Поет не вагається та не застановляється. Він лише виплескується, як переповнена повінню ріка, аби затопити всі видимі-невидимі береги пам’яті-непам’яті. Де зринають і насампервісні (моє, В.П.) „Сад божественних пісень” Григорія Сковороди, філософські та теологічні настанови Феофана Прокоповича, священнословні граматики Мелетія Смотрицького – найбільш яскравих проводирів мудростей у давній українській літературі. І це настільки очевидним є для мене; щовіршно; навмання розгортаю книжку Карачинцева і цитую перший-ліпший стих. Насправді.
краса скарлатне горіння лісу
сонце осіннє що повільно щезає за обрієм
лише відтіняє її
енігма краси царина Бога
неземна погранична тлінна й профанна
надто срібна надто привабна
простір спокус
стежина непевна до раю і пекла
8. Ритми
…Про цього поета хочеться сказати, залиште його наодинці з уявою. …Нехай вільно пливе у своєму вільному вірші; наздоганяти себе істинного.
…Читаючи, прислухайтесь до всеприроди довкола себе і в собі: виразні ритми заховані глибоко-найглибше, але вони, в тиші, завше відчуватимуться вами. Ритми тримають при купі усе довкола. …І природу вірша Карачинцева. „Як мудрість позірно м’яка розливається”, „Якби перемолоти цю тишу і спекти паляницю”. Так є.
Легіт, гомін-відгомін, припливи-відпливи; ритми-проторитми.
9. Життєплинне
Безперервні подорожі фахового дипломата й культурницько-пізнавальні мандрівки світом певною мірою відлучали В. Карачинцева від України, Львова. Тож публікації творів з’являлися хоч і наполегливо-послідовно, однак не аж так часто. А ще рідше були знаковані актуальною літкритикою. Окремих книжок досі було дві (помітно-обсяжні): „Італія – стан душі” (есеїстика); „Хромосоми” (поезія).
Зацікавлено та успішно письменник перекладав з італійської, французької, норвезької мов. (Усе починалося ще з тих часів, коли навчався та закінчив львівський державний (нині Національний) університет імені Івана Франка; факультет іноземних мов).
…Налаштований на особливості „вільного вірша”, тримається дещо окремішньо в сучасній українській поезії, пропонуючи винятково свої способи глибинного освоєння поетичних світів, інакомовне (не плутати з іншомовним). Зауважу: йому це благодатно часто вдається.
Енігма, заголовкове у моєму есеї, – загадка, невимовне (з грецької); напевне, додам від себе, душі. Це навпрошки стосується Карачинцевої таємничої книжки „Видименевидиме”. – Тут більш глибокий рівень реальності. Назагал потребуємо цього. І подеколи сягаємо…
Віктор Палинський