Два світлі поняття – честь і гідність – це поняття, зазвичай, аналогічні в точці перетину морального плану. Честь, як і гідність, відповідним чином регулює поведінку людини і ставлення до неї з боку оточуючих, а також корелює її відносини із суспільством. На відміну від поняття гідності поняття честі ґрунтується не на принципі рівності всіх людей у моральному відношенні, а на їхній диференційованій соціальній, особистісній, релігійній, національній, расовій, класовій, професійній та колективній належності.
Категорією «гідність» в етиці позначають об’єктивну цінність особистості, її соціальну значимість, адекватну з людською сутністю. У широкому сенсі слово «гідність» означає цінність людини для інших людей, для суспільства. Гідність у вужчому смислі — це оцінка людиною себе як моральної особистості. Повага до самого себе, почуття власної гідності — це те, що більш за все підносить людину.
Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на основі розуміння своїх обов’язків і прав людини та громадянина. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної самооцінки моральних якостей в їхній системній цілісності.
Поняття гідності настільки тісно взаємопов’язане з поняттям честі, що іноді досить складно чітко визначити відмінності в їхньому змісті. Честь і гідність — показники моральної цінності людини. За допомогою них визначається моральність і окремої людини, і колективу, і навіть нації чи суспільства в цілому. Але між цими поняттями існує різниця, що полягає в тому, що гідність — це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання, самоповага, а честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, діяльності особистості з боку інших.
У подальшому розуміння честі індивідуума пов’язується з його залежністю від соціального стану, однак до уваги беруться, перш за все, особисті заслуги людини, її праця, міра людяності, що і визначає міру пошани і поваги.
Формування і реалізація моральних чеснот є свого роду утвердженням власної гідності. Феномен визнання і поваги називається честю.
Отже, курс морального вдосконалення не завершується наближенням людини до ідеалу, а тим, що вона стає справжньою особистістю. Ми у своєму житті повинні орієнтуватися на параметри віри, вірності, громадянства, любові, надії, непохитності. обов’язку та чесності.
Зиновій Бичко, член НСЖУ
І все це в розумінні сутності Абсолюту любові, яким є Бог.
Дбаймо, щоб добре та добре!.. Пошук істини обдаровує людину мисленним осяянням:
…А жити можна і не вміти,
якщо любити вмієш ти.
Богдан Смоляк, «Альпінарій»
Аксіома життя: будь чесним перед собою, то будеш чесним перед Богом і людьми… Осмислення сутності життя утримується на грані двох безодень: безодні нескінченності Всесвіту і безодні небуття (за Паскалем). Тиша Всесвіту нас поневолює. Життя вчить людину мислити, сміятися, любити і плакати. В щоденній суєті суєт пам’ятаймо про неспростовну істину, що людина – це не лише тіло. Все створене Творцем слугує вічності. Хто пізнає її? Правдою живе людина, правдою все перемагає, правдою торує свій шлях до вічності…