Хто візьме це видання в руки і вчитається бодай у перше чи – просто – речення, той, сподіваюся, несамохіть набуде статусу з а ц і к а в л е н о г о ч и т а ч а. Привабить його найперше форма написаного, жанр, започаткований у старозавітні часи й не дуже широко використовуваний у пізнішому письменстві за винятком релігійної літератури, хоч до нього звертався і наш велет мислі і праці І. Я. Франко, і, в наші дні, потужний гранослов Д. В. Павличко, і ще інші поети і прозаїки.
Це – п р и т ч а. Її – твір з високим моральним змістом – очевидно, повертає до життя сам наш будень, що потребує оздоровлення суспільства, або ж, принаймні, стримання від дальшого падіння (сповзання) людського в людині, громаді, країні чи й взагалі в сучасному глобалізованому світі.
Можна сприймати приємною несподіванкою, що творити сучасні притчі беруться і письменники Тернопілля. І небезуспішно. Ось поетеса Анна-Віталія Палій прийшла до читацької аудиторії з книжкою цікавих, змістовних прозових творів саме такого характеру. Кожна її притча не тільки змодельовує певну життєву ситуацію, а й наче «затягає» у свою серцевину поруч із героєм твору. І, найголовніше, виводить зі складних колізій з підготовленими відповідями чи скеруваннями до них, – світлих і правильних.
Характерно, що Анна-Віталія у виборі тем і зображуваних ситуацій уникає «модерності», а говорить, власне, пише, на перший погляд, про речі надто буденні, сказати б, «узяті з вулиці», просто з нашого «розпрекрасного» (П. Ребро) життя-буття. Зате своїм моральним вістрям націлені вони вгору – у космос душі людської. Допомагає людині у пошуку Бога. І шляхів до Нього. Ця надзвичайна таїна, врешті, розкривається як чарівна коштовна скринька в Івана Крилова, – просто: потрібно усвідомлювати, що, створена на подобу Божу, людина повинна мати Його у власному серці, і знати, що без Господа навряд чи може вважатися наповненою Добром і Любов’ю, отже, самим життям.
Перебіг оповідей у творах жвавий, зміна ситуацій часто карколомна, відповідно до порухів почуттів «героїв» – і це викликає співпереживання за їхню долю, або ж подив од їхніх учинків. Мова персонажів барвиста, пружна, насичена емоційністю та народною мудрістю. Просто захоплюєшся діалогами, які ведуть «земляни» і «небожителі», – чудова школа витримки, тактовності, взаємоповаги і… дарування чи переливання світла почуттів для потребуючих. За це авторка заслуговує на щиру вдячність від читача.
Не робимо акценту на жодній з двадцяти п’яти притч, бо, на нашу думку, вони рівноцінні за високим рівнем написання і смисловим звучанням. Авторка вивела кожну розповідь, кожну історію з відповідними особливостями і моральними акцентами, які змушують думку працювати й робити правильні висновки.
Не менш чутливо дотикає до душі другий розділ книжки, сформований з новел та оповідань, що за своїм ідейним навантаженням є своєрідною естафетою першого, хоч і не позбавлені тематичної новизни. Не будемо рівняти їх за ранґом майстерності, бо над кожним планка піднята високо. Все ж твір «Північний вітер» варто виділити хоч би завдяки порушеній тут проблемі взаємовідносин людини і тварини. Скажемо відразу, авторка цілком обґрунтовано й об’єктивно вимальовує жертовну відданість собаки Цуцика і – одним лише прикінцевим мазком – людську байдужість за долю «брата меншого». А це ж бо також має прямий чи опосередкований стосунок до рівня людського в людині.
Читачі зібраних у книзі притч і новел, віриться, сердечно подякують Анні-Віталії Палій за таку потрібну в наш час працю. Працю за збереження світлих помислів у серцях поколінь українців. І не тільки…
Василь САВЧУК, м. Бережани.
.
