У 2008 році прізвище нашого земляка фігурувало серед претендентів на Нобелівську премію. На замовлення Нобелівського комітету ми з професором Юрієм Ковалівим написали розлогі і схвальні рецензії про його творчість. Позитивні відгуки надійшли також від професора університету Ратґерс у Нью-Брансвікс (Нью-Джерсі) Івана Фізера і професора Іллінойського університету Богдана Рубчака (Чикаго), але премії він так і не отримав.
Лідер Нью-Йоркської групи Богдан Бойчук, відомий поет, прозаїк, есеїст, перекладач народився 11 жовтня 1927 року в селі Бертники (тепер Лісове Монастириського району на Тернопільщині). У роки війни родина Бойчуків виїхала спочатку до Німеччини (в Ашаффенбурзі майбутній поет закінчив гімназію), а потім до США. Поет оселився в Нью-Йорку, де закінчив студії з електроніки в Міському коледжі Нью-Йорка; у 1953 році познайомився з Юрієм Тарнавським і незабаром почав брати участь у творчих вечорах в Літературно-мистецькому клубі, а згодом став одним із редакторів літературного відділу журналу «Горизонти». У 1957 році дебютував збіркою поезій «Час болю». Услід за нею з’явилися поема «Земля була пустотня» (1959), збірки віршів «Спомини любові» (1963), «Вірші для Мехіко» (1964), «Вірші вибрані й передостанні» (1983), «Третя осінь» (1993), п’єса «Дві драми» (1968). Разом з професором Іллінойського університету Богданом Рубчаком був одним із упорядників двотомної антології української поезії на Заході «Координати». Відомий також як перекладач з іспанської, зокрема творів Хуана Рамона Хіменеса.
Почуття Батьківщини (як феномен самосвідомості) у Б. Бойчука — явище складне, багатогранне, чинники віддаленості та відірваності від «країни дитинства» по-різному виявляють себе у його текстах і мають різну семантику, не завжди тотожну із «силою етнізованості». Тут радше говорити про набуття поетом екзистенції, його «екзистенціальний вибір», котрий спонукає його від споглядально-чуттєвого буття, детермінованого розривом з рідним краєм, прийти до себе самого, єдиного і неповторного. Наскільки складною може бути проблема духовної кризи і виходу з неї, спробуємо проаналізувати на прикладі вірша Б. Бойчука «Десь суть була, осталися одгадки», він дуже подібний до поезії Є. Маланюка «Під чужим небом», де «імператор залізних строф» виводить образ самотнього блукача, мандрівника, бурлаки, який живе під знаком «втечі від світу», і в ньому вгадуються контури міфологічного образу «вічного жида» (Агасфера) з його бездумним кружлянням в ірреальному світі..
Богдан Бойчук також дуже часто використовує дискурс руху «по колу», символіку «руху і дороги», де категорії «безмежності», «безконечності», «безцільності» виступають нігілістичними знаками порожнечі світу, міражного простору без будь-яких координат, порядку, ієрархій. Це найпомітніше у віршах «Десь суть була, осталися одгадки», «Мандрівка», «Вірші про місто», «Мандрівка в чорну ніч», «Мандрівка тіл»:
Дерева нагнула блакить, і стало тепліше від неба.
Ти руки в цвіту намочила і, вимивши тіло, в’язала плоди.
Закільчилось в травні на скибах поріддя дочок і синів.
І стало тепліше від неба, ти вимила тіло в дощі.
Та від збірки до збірки поет все частіше повторює цей образ, надаючи йому характеру символу («Пісні любові», «Вітри часу», «Цикл традиційний»), а в книзі «Мандрівка тіл», циклі «Заклинання» — міфу. Шевченківську традицію Б. Бойчук оновлює есхатологічною версією сучасного життя. Його есхатологічний міф — це крупномасштабна реалізація поетичної метафори, комплекс мотивів, у якому образи й символи поєднуються з фантастичними візіями, казковими елементами, ремінісценціями з української еротичної поезії. Остап Тарнавський пише: «Бойчук — чуттєвий поет з нахилом до пристойної еротики. Я не знаю іншого українського поета, щоб так відважно і просто говорив про еротизм». Еротичні мотиви Б. Бойчука («А спідниці конопляні по стегнах потекли», «До жінок, що широкими клубами вросли у призьби») — це намагання витіснити з нашого життя надмірний раціоналізм, культуру more geometrico, сократівський містицизм, у якому вже давно немає ні краплі природи.
Співвіднесеність предметного і змістового компонентів з кожною збіркою Б. Бойчука змінюється на користь останнього, поет все більше вдається до суб’єктивного переосмислення життя, гротескних зміщень, деформацій, творення за принципом «текст як текст». Це добре помітно на еволюції теми війни в творчості Б. Бойчука. У віршах «Майже колискова», «Жертва біля криниці!» поет показує війну як трагедію, лихо, жорстокість і насилля. В поемі «Подорож з учителем» (яку можна порівняти з кіноповістю О. Довженка «Україна в огні», поемою І. Драча «Ніж у сонці») поет намагається створити візуально-емоційну картину екзистенціального жаху доби, показати війну як театр абсурду, коли в пограничній ситуації людина має вибирати між патріотизмом і природнім обов’язком стосовно своєї дитини (пригадаймо хоча б діалог героя поеми зі своїм провідником — Ісусом Христом). В інших же віршах («Могили», «Два») війна — це узагальнена надчасова національна драма. Алогізм і протиприродність війни викликають у автора іронію («ти ляжеш в розростях гранати, що горло обростить в червінь, як виростуть стрункі дівчата із заросту землі») і т. д. Слушно пише Я. Розумний: «В етично-моральній і світоглядовій площині новій українській поезії воєнної тематики шестидесятників і «Нью-Йоркської групи» характерна антигероїка, переходовість людських терпінь, ушляхетнене й здорове начало, в якому домінує і вкінці перемагає не чорний скепсис і не імпульс помсти за вчинену кривду, а первень світлий і життєствердний».
Від першої до останньої збірки поет залишається вірним головним засадам своєї поетики: використовує символіку як головний принцип організації художнього світу, акцентує увагу не на чуттєвому сприйманні, а на ідеї арбітральності, спонукаючи читача щоразу по-новому об’єднувати в одне ціле різні змістові площини («У бур’янах сміється жовтими зубами осінь. Наїжились солом’яні хати… крізь жовч проходять люди…»). Перед нами взірець «магічної» метафори: реалії людського («жовті зуби», «жовч») по аналогії співвіднесені з осінню; образ постає як результат анатомічного абстрагування, відхилення від картини природи. Така поезія творить свою магію на взірець того, як анімізм намагався налагодити зв’язок з персоніфікованими духами. У даному випадку образ буквальний стає магічно-символічним. Має рацію В. Моренець, говорячи що «лірика Б. Бойчука дає безліч прикладів, як імажиністський жест продовжується суто фольклорним зойком, а сувора епіка реалістичного гатунку огортається містерією вертепу і містифікується химерною метафорикою».
У 2017 році Літературна аґенція «Піраміда» видала підсумкову збірку статей Богдана Бойчука про театр, балет, українську та світову літературу — «Навіщо про це говорю».
Богдану Бойчуку також належить низка прозових творів: «Дві жінки Альберта», роман (В-во «Факт», Київ, 2002); «Спомини в біографії», мемуари (В-во «Факт», Київ, 2003); «Три романи» («Краєвиди підглядника», «Аліпій II і його наречена», «Життя з Алісою поза дзеркалом»), романи ((В-во «Факт», Київ, 2004); «Над сакральним озером», роман ((В-во «Факт», Київ, 2006); «Розанна з Нивок», роман (Літературна аґенція «Піраміда», Львів, 2011); «Мої феміністки. Щоденності схибнутого поета», повісті (Літературна аґенція «Піраміда», Львів, 2011); «Мітологія Карпат. Гуцульська зрада: Поезії, Роман» (Літературна аґенція «Піраміда», Львів, 2012); «Паноптикум ДіПі: трилогія», роман (Літературна аґенція «Піраміда», Львів, 2013); «Над сакральним озером. Кохання поза світанком», дилогія, роман (Літературна аґенція «Піраміда», Львів, 2014); «Прощання в Парижі», повісті, ораторія (Літературна аґенція «Піраміда», Львів, 2016).
Помер Богдан Бойчук 10 лютого 2017 року у Києві.
У 2018 році мій приятель з Польщі і близький друг Богдана Бойчука, відомий поет і перекладач, викладач Інституту слов’янської філології Університету Марії Кюрі-Склодовської (м.Люблін) під моїм науковим консультуванням захистив у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка докторську дисертацію про творчість поетів Нью-Йоркської групи, де чимало бентежних сторінок при свячено творчості нашого земляка, напр. цілий розділ про його поему в прозі «Кляса без вісти». Монографія Тадея Карабовича «Міфопоетика Нью-Йоркської групи» виставлена на сайті «Чтиво», кожен може ознайомитися з нею, щоб ще раз воскресити в пам’яті доробок цього угруповання і його лідера Богдана Бойчука.
Олександр Астаф’єв, м.Київ.