Любомир Сеник. Райський світ: фантастичний роман. – Львів: Сполом, 2017. – 168 с.; іл.
«Світ – це загорожа для дурнів і балаган
пороків», як співає наш Палінгеній.
Григорій Сковорода
Фантазія є фантазією – пошук омріяного, і нема на те ради. Хоча Алоїзм Принц стверджує, що люди втомилися від вигаданих історій. Є тільки одне «але» – якщо оповідь порушує вічні теми морально-етичних стосунків людства, питання його економічного розвитку, то вона вартує нашого найпильнішого дослідження. Людство вступило в нову геологічну епоху, у т. зв. Антропоцентр, і це змінило умови життя на планеті. Колосальне споживання енергії призвело до зміни клімату, й людині залишається дедалі менше місця на планеті Земля.
Тож – енергія матерії й енергія духу… Перша вичерпна, друга, яку осмислювати – не осмислити, якої забагато не буває, – твориться з невидимої енергії Святого Духу, що її дарує Бог усьому живому при народженні, при зачатті; а можливо, цей Дух, закладений в яйцеклітині та сперматозоїді, з’єднавшись, творить гармонійну повноту майбутнього життя. Отже, людина споживає дві енергії, і що більша різниця між споживаними енергіями, то важче досягнути рівноваги в наших стосунках із природою. Загадка полягає в тому, що «взаємостосункову» духовну енергію людина накопичує без обмежень, і саме вона сприяє зменшенню розбіжності з «викопною» енергією, ресурси якої обмежені… Крім того, ненаситне споживання першої загрожує фізичному існуванню другої енергії, носієм якої є людина…
Головного героя роману Олега невідомою й невидимою енергією переміщають в інший світ, на планету, яка залюднена такими ж людьми, що й Земля, але в інтелектуальному, науково-технічному розвитку випереджає нас на тисячу земних років. Олег намагається зберегти свою самобутність, шукає відповідей на незрозумілі питання, бо ж прагне повернутися до рідного дому: «Я такий, як був. Я залишуся собою…» (с. 18). Ми ж перед Богом, «Як оголене немовля, без пеленок…» (с. 18) – у такому світі опинився Олег. Але ж він на планеті Земля сповідував життєву цінність: людина мусить бути чесною перед собою, тоді буде чесною перед Богом та іншими людьми, бо сутність людини – бути собою, не зрадити себе, своєї пам’яті, любити одне одного: «Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного. Бо хто іншого любить, той виконав Закона» (Послання ап. Павла до римлян 13:8). Виконав Закона!
Які ж думки і помисли тривожать народ планети Земля? Серед цього народу виростав Олег і став таким, як є: «… той виконав Закона».
Рай – за біблійною легендою – сад, у якому жили перші люди Адам і Єва до так званого гріхопадіння (Академічний тлумачний словник української мови): «І насадив Господь Бог рай* ув Едемі на сході, і там осадив людину, що її Він створив» (Буття 2:8. *Рай – по-гебрейському gan, садок).
Мрія… Тлумачний словник української мови подає таке визначення – те, що створене уявою, фантазією; витвір уяви. Ейнштейн же стверджував, що уява сильніша за знання. Тож про яку СИЛУ оповідає нам Любомир Сеник – людина, збагачена унікальним досвідом життя, знаннями та уявою?
Блез Паскаль, який дуже глибоко досліджував Біблію, у своїх «Думках» зауважив, що лише «Двох законів досить, щоб керувати всією республікою християнською краще, ніж за допомогою всіх політичних законів». Зацитую ці універсальні закони: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе» (Євангеліє від Матвія 22:37–39). Заради проголошення та встановлення цих досконалих законів Ісус Христос і прийшов на Землю. А людство у своїй недосконалості виявилося не готовим сприйняти їх як високі норми співжиття. «Сильні» світу цього керуються своїми амбіціями і не бажають співпрацювати з Богом. Саме тому чи не дев’яносто відсотків тих, у кого Святе Письмо лежить на поличці, не читають його.
Богдан Смоляк також шукав інший світ у своєму романі-химерїї «Віднайдене місто». Шукав і виснував таку думку: «Не сумніваюся, що людина спроможна змінювати світ на краще тільки через ненастанне пізнання, ладнання й ладування власного єства. Це стосується всіх». Суспільність не схильна заглиблюватися у роздуми – мислити здатні одиниці. «Всі» не здатні мислити глобально, а діяти локально в нашому щоденні: «Тому-то шукаємо чогось такого, що не лише б виглядало добром, іззовні, а щоб було цілісним, незмінним, прекрасним – ізсередини; видобудьмо його» (Сенека, «Діалоги»).
Перші кроки Олега в Новому Світі… Він «онімів з дива», яким було приготування Нілеєю обіду (вона зустріла його в ІНШОМУ СВІТІ, і в її обов’язки входило займатися такими прибульцями, як Олег. Лея – вигаданий персонаж всесвіту «Зоряних воєн». Можна припустити, що ім’я Нілея перегукується з протилежністю. Вона зізналася: « – Я… там [в Україні. – Б. Д.] була… і вивчила мову…{с. 30}):
« – Дорога господине. Ви, як фея з чарівної казки, своєю ніжною рукою творите чудо, задля якого жінки на планеті Земля піт проливають…
– Олеже, не дивуйтеся. Це інша цивілізація» (с. 21–22).
Далі порозмислюймо над фрагментом тексту Святого Письма (Божий присуд): «І до Адама сказав Він: “За те, що ти послухав голосу жінки твоєї та їв з того дерева…”… У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, – і до пороху вернешся» (Буття 3:17а, 19).
Олега мучили питання, сумніви. Він не розумів мети свого перебування в іншому світі. Нілея прочитала його думки й відповіла:
« – Щоб пізнати майбутнє» (с. 22). Йдеться про майбутнє планети Земля. Це свідчило про те, що Олег після повернення зобов’язаний сказати людям правду: «І знову почув Нілею:
– Не поспішайте. Ви впевнені, що вам повірять?» (с. 22).
Всюди й в усьому ми найчастіше пожинаємо руїну. Людина майже не примножує власної духовності, зате своїми вчинками, думками й намірами наполегливо руйнує її. Руйнує світ і делікатні, вразливі помисли вічності та буттєвої логіки, закладені в наші серця Творцем, спотворює їх, піддаючись впливу невидимих злих сил: «Жорстокий світ, його створили ми / Зневагою до Божої поради» (Тетяна Хоменко, «На висоті тремтливої струни»).
Нілея крок за кроком знайомить Олега з досягненнями і життям її народу: « – Господи, яка дивина, божественна ваша здатність бачити навіть не бачене, чути – не висловлене вголос… На Землі я такого не бачив!
– Олеже, я вам говорила, що наша цивілізація інша… Мабуть, це результат природної еволюції, насамперед – духовної еволюції. На Землі… В біблійний вік вміли воскресити з мертвих, переміщатися в просторі… Що сталося? Чому вони загубили цю здатність? Та ви краще за мене знаєте відповідь…» (с. 35).
Так, ми знаємо! У біблійний вік сталися великі трагедії людства, які повторюються в інших вимірах і по сей день. Це зумовило втрату людством поступу розвитку «ДУХОВНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ»:
- Непослух першої пари людей у Божому раю. Тут закладений великий символізм, і не кожен здатний осмислити цю подію: «Може, саме тут закладена драма: не слід – не можна! – переступати межу дозволеного – табу, що його переступила перша жінка у Всесвіті…» (с. 38). Саме так!
- Вавилонське стовпотворіння.
- «І був час, коли запанувала людина над людиною на лихо для неї» (Екклезіяста 8:9). А Екклезіяст ще три тисячі років тому проявив небачений песимізм: «Знову я бачив під сонцем, що біг не у скорих, і бій не в хоробрих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка – у знавців, – від часу й нагоди залежні вони!» (9:11).
- «Так ви ради передання вашого знівечили Боже Слово» (Євангеліє від Матвія 15:6б). «На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог» (Євангеліє від Івана 1:1). Бог має початок? Бог був, є і буде, бо Він ВІЧНИЙ. «Народ християнський споживає тіло і кров Христа, але завжди хворіє на шлунок. Народ, що шанує Христа, споживає тіло боголюдини, упивається його кров’ю, але погано перетравлює, нерозумний…» (Григорій Сковорода, «Листи до М. Ковалинського).
- «А тепер залишаються віра, надія, любов, – оці три. А найбільша між ними – любов» (Перше послання ап. Павла до коринтян 13:13).
Невірство: «А він їм відповів: Через ваше невірство. Бо по правді кажу вам: коли будете мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: “Перейди звідси туди”, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!» (Євангеліє від Матвія 17:20).
- «Любов, любов, початок, середина і кінець, альфа і омега» (Григорій Сковорода, «Листи до М. Ковалинського). «Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!.. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?» (Перше послання ап. Івана 4:8, 4:20б).
- Політичні системи і релігії побудовані на брехні: «Ваше ж слово хай буде: “так-так”, “ні-ні”. А що більше над те, то те від лукавого» (Євангеліє від Матвія 5:37).
- «Природні бажання мають свої межі… блуд – нескінченний» (Сенека, «Моральні листи до Луцілія», лист XVI).
- Людина народжена для праці, щоб радіти ділами своїми (За Екклезіястом). Праця, вдячність, заздрість! Вдячність – це почуття подяки за зроблене добро. «Подяку складайте за все, бо така Божа воля…» (Перше послання ап. Павла до солунян 5:18а). «Треба докладати всіх зусиль, щоб наша вдячність була якомога більшою» (Сенека, «Моральні листи до Луцілія», лист LXXXI). Один з авторів газети «День» філософ Андрій Баумейстер вважає, що вдячна, незаздрісна людина, яка радіє успіхами інших, може бути по-справжньому щаслива. Заздрість – хвороба душі. Якщо душа хвора, то і все тіло страждає від невиліковної хвороби. Щастя – це коли не стається того, чого не мало би статися, і тільки Бог може бути запорукою цього.
Мусимо усвідомити, що праця людини має бути на її благо, а не на руйнування природи – духовного й матеріального світу, в якому живемо. Ректор Львівського національного університету імені Івана Франка Володимир Мельник у своїй книжці «Філософія. Наука. Техніка» стверджує, що «…відношення до навколишнього середовища, метою якого є збереження світу, а ціною та платою – перетворення внутрішнього світу людини. Споглядання потребує поєднання питання “що я повинен робити” з питанням “яким я повинен бути”» (с. 515). В наш час виховання, формування світогляду молоді є одним із основних засобів уникнення глобальної катастрофи: «Від Арістотеля до Томи Аквінського досконалістю вважали мудрість, що виникає з досвіду і стосунків з іншими людьми, через які доброчесне життя пізнається на прикладі. Ключ до нашої досконалості – не генна інженерія, а виховання ХАРАКТЕРУ» (Стівен Пост. У кн. Мічіо Кайку, «Фізика майбутнього»). Виховання характеру – людини ЛЮБОВІ!
Написане вище можна підсумувати думкою Любомира Сеника: «…людство на Землі загубило свою божественність… У нас так кажуть: Бог – у людині, людина з Богом» (с. 35). Бог у людині…
Далі читаю книжку… Таке відчутття спорідненості з думками автора, що цитувати тексти можна до нескінченності мало не з кожної сторінки. Неможливо описати силу думок із прочитаного, та й не треба – кожен охочий сам прочитай цю книжку. Якщо своє сприйняття й осягнення прочитаного ми зуміємо перенести цілковито в пам’ять, то побільшиться дух, дарований нам Богом. Якщо ми житимемо прочитаним і серце наше заплаче невидимою сльозою, відчувши здатність насолоджуватися дивовижним плетивом зорових і звукових образів книжки, то ми щось таки зрозуміли, й дух нашого життя віддячить нам сповна. Не маю наміру переповідати, аналізувати кожну подію, але наступний епізод вартий моментів нашого життя, які не стираються з пам’яті люблячої людини. Мова йде про дев’ятий розділ: «Небезпечне наближення. Довга ніч у сні і наяву» – це правда життя… Кохання першим і останнім не буває – воно єдине і вічне. Нілея, попри її місію стосовно прибульця, надвисокі морально-етичні норми – закохалася в Олега, але не переступила межі: «Небезпечне наближення було загрозливим…
– Стривайте, якщо я правильно вас зрозумів, то у сні я… обнімав Надійку?..
– Так, ви обнімали вночі дівчину… Мене! – і глянула йому в очі… ви… не зрадили своєї коханої. Звичайно, це могло статися… Але не сталося… Бо ви… ви незвичайна людина… Я низько схиляю свою голову перед вами» (с. 53, 54).
Емілі Дікінсон свого часу написала: «Кохання – це все! І це все, що ми знаємо про нього». А тепер – думка професора Робіна Данбара: «Правда полягає в тому, що кохання є людською універсалією: воно властиве кожній культурі та кожній епосі… Насправді нам невідомо ані що це таке, ані чому нам властиво закохуватися – ми навіть не знаємо, чи наше почуття взагалі має будь-яку схожість із тим, що переживають інші тварини…» («Наука любові та зради»). Я ж гадаю, що кохання дане людині Богом, і сила його в кожному конкретному випадку залежить від душевного стану, виховання та внутрішньої інтелігентності закоханих. Бог наділив кожну людину майже мистецьким талантом кохати, але з досвіду знаємо про мистецькі твори чудові, добрі й посередні. Хай там як, а мистецтво є мистецтвом, і цього ніхто не може заперечити… Тварини ж, на відміну від людей, наділені інстинктом любові, а не кохання…
Серцю не накажеш, але нехай наші вчинки керуються думкою серця. Оберігаймо своє серце («серце» – в біблійній мові часто «розум») від лихих і немічних тілесних думок, «Бо де скарб твій, – там буде і серце твоє!» (Євангеліє від Матвія 6:21). Люди, які жили в іншому світі, сповідували Закон: «одне життя прожити… в Законі» (с. 82). Нілея: «Мої почуття до тебе (Олега. – Б. Д.), як… як сльоза (кришталево чиста і правдива. – Б. Д.)…» (с. 83), але в своїх учинках вона керувалася думкою серця.
Любомир Сеник – високодуховна людина. Так описати події може той, хто пережив єдине і вічне кохання, живе такими почуттями в щоденні й мислить категоріями добра, любові досі. Я проживав подумки миті свого життя і дякував авторові за можливість доторкнутися ще раз до спогадів про єдине і вічне кохання життя, яке в моєму серці засіяв, зокрема Маленький принц; отже, через моменти особистісного – до повноти буття читачів. Низький уклін тобі, мій дорогий друже, серце якого я побачив у слові правди. Сльоза солодка скотилася по пам’яті серця: «Яка то мить – найперша чи остання? / І що в ній – ми? І що – без міту мить? / Полон перетривали, а тривання – / і далі полоняє. І болить» (Богдан Смоляк, «Словник мовчання»).
Олег живе думками повернення в Україну. Чи тільки кохання до Надійки є спонукою… чи існує генетичний корінь, виховання, які тримають нашу пам’ять – саме його незнищенність і є запорукою вічності України, роду, самобутності людини. Олег був таким, як є: «Він зобов’язаний перед Надійкою, але таке ж зобов’язання, щоправда, іншого змісту, закріпилося в нього і щодо рідної землі, як єдиного його дому» (с. 119). Коріння рідної землі, роду, менталітет українця їх незнищенна «шаблинність».
Науковці дослідили й запевняють: якщо людина, подорожуючи лісом, зламає гілку дерева, то воно відчуває біль і тремтінням листочків передає інформацію переживання іншим деревам. А що ж трава? Коси не коси – жодної реакції, їй важливо, щоб неушкодженим залишилося коріння, тоді вона й надалі буде рости. Така її природа, яку, як і менталітет України, «шаблинний» генотип українців, не здатна знищити жодна сила: «Долю можна шукати – знайти і не знайти; долю можна погубити – свою і чужу; долю можна дарувати – щасливу й нещасливу… Українці завжди були активними творцями долі О-значеної у просторі й часі, як співвідношення цілого до цілого! На відміну від «російськоязичної судьби О-пре-деленной», а отже пасивності, яка сама керує людиною, як процент вмісту снодійного у медикаментах для наркозу, етанолу-метанолу у славнозвісному бояришнику в часі, коли самі бояри вже відійшли в історію» (Уляна Свередюк, «Цілющі технології поезії Світлани Короненко». – «Дзвін». – 2019. Ч. 11–12).
Рада старійшин іншого світу вирішила втрутитися в життя українців. Для виконання цієї місії були задіяні Олег і Леся з Яремча. Своїм життям на Землі вони засвідчили спроможність виконати задумане старійшинами. Закон буття іншого світу є таким, що в них немає примусу і все здійснюється з волі людей спільноти і прибульців. Наші герої до останку зрозуміли Закон і сповна осмислили свою місію при поверненні в Україну.
«Повернення»: «Час, призначений Олегові, пробіг свою дорогу» (с. 120). Рада старійшин дозволила йому повертатися додому. Згодом повернулася і Леся. Олег і Леся виконали покладену на них місію. Парламент прийняв Меморандум про незалежність України. Від нас усіх залежить, щоб запанувала «В своїй хаті своя й правда». «Сей світ – як маків цвіт; як-то на тім буде!» (Марко Вовчок). І сей, і інший буде таким, ЯК МАКІВ ЦВІТ, якщо людство житиме з Богом, буде виконавцем Закону й працюватиме без примусу… До праці!..
Пригадую, в Антуана де Сент-Екзюпері є така думка: щоб люди почули нас, треба розмовляти простою і зрозумілою мовою; наші думки мали б бути легкими для розуміння й запам’ятовування. Вже з перших сторінок роману я поринув у читання серцем і душею, бо ж книжка написана мовою, яка зачаровує, і я перемістився на іншу планету – рідної української мови, якою жив, проживав неповторні миті, і не було жодного бажання повертатися в реальний світ. Що то значить гарне слова митця рідною мовою! Сердечно дякую, дорогий пане Любомире, вельмишановний друже, за ці чари життя українськості, які заворожили мій незбагненний світ переживань. Я відчував блаженство від читання – книжка написана мовою, в якій «Кожний ніжний рух сердечний» (Олександр Олесь). Серце українця «…не тільки анатомічно об’єднує велике й мале коло кровообігу, але й людей з центром сили у серцях, що сповідують філософію кордоцентризму, а значить умінням поєднати в миг ока пряму перспективу (майбутнє) з оберненою (саморуйнування або самозцілення на всіх рівнях життєвих сфер – від любові до ближного до любові до Бога). Так завдяки мові українці мають усі історичні передумови наукового трактування магії краси, магнітного поля та електромагнітної індукції в гуманітарному вимірі» (Уляна Свередюк, «Украінська екзотика звичайного кола». – «Буковинський журнал». – Ч. 1, 2018). Шануймося, оберігаймо рідну мову: «Арістотель вважає, що думка і мова відповідають одна одній, тобто, що зі структури мови можна дійти висновку щодо структури дійсності» (Марія Фюрст, Юрген Тринкс, «Філософія»).
Ось і перегорнув останню сторінку книжки. Який РОЗУМНИЙ РОМАН, який мудрий наш дорогий Любомир Сеник. Попри те, пам’ятаймо твердження Івана Пулюя, що «Бог стоїть за тим, …за ким культура і цивілізація!», бо місія України, українця – нести світові дух правди, щоб оживити змертвілу суспільність до життя: «Бо так склалося, що наша цивілізація обрала саме технологічний напрям розвитку. Був інший, духовний, відсунутий десь там далі… Тому людина загубила особливі свої здатности і можливости. Так і йдемо… Зазвичай виникає питання: Куди йдемо? Що нас чекає в майбутньому? Чи не варто змінити напрям цивілізаційного процесу?» (с. 165).
Хай книжка знайде свого думного читача, який здатний до розмислів, до праці, будування майбутнього України своїми руками, бо «кожен може рухатися своїм шляхом, читаючи й отримуючи не тільки насолоду для розуму, але й зцілення для свого живого серця, як лік за формою-формулою три в одному: ідея, ємність та краса одночасно в кожному символі, бо закон українства стоїть на Слові Правди, якої, як і добропрекрасного, забагато не буває» (Уляна Свередюк, «Чому не йде апостол правди і науки?..». – «Буковинський журнал». – 2019. – Ч. 4).
- P. S. Якщо коротко… Любоми́р Таде́йович Се́ник (нар. 26 червня 1930, с. Чернихів нині Зборівського району Тернопільської області) – український літературознавець, літературний критик, громадський діяч. Доктор наук, професор Львівського університету ім. Івана Франка, член НСПУ, дійсний член НТШ.
Богдан ДЯЧИШИН, член НСПУ, доктор філософії, доцент, м. Львів
