Рецензія на поетичну збірку А.М. Поповського «У роздумах плинного часу…» Дніпро: ЛІРА, 2020. 184 с.
Актуальність та призначення укладеної українським мовознавцем, доктором філологічних наук Анатолієм Поповським поетичної збірки «У роздумах плинного часу…» проступає в характерних рисах картини світу сьогодення кожного свідомого українця. Мудрість підходу автора, зумовлена життєвим досвідом і науковим вишкілом, дарує читачеві вмотивування та прагнення поступу.
Ми знаємо Анатолія Поповського як поважного вченого-філолога, яким започатковано наукову школу вивчення мови творчої спадщини письменників, вилучених з історичного процесу формування української культури. А це неабищо, бо культуру нації творить народ, традиції та звички якого відображають якісну характеристику суспільного життя. До кола досліджень Анатолія Михайловича входить також історія української літературної мови, діалектологія, ономастика, лексикографія, термінологія, дериватологія, риторика, поетичний синтаксис і краєзнавство.
Складовою частиною поетичної збірки є насамперед відображення ваги слова рідної мови в передачі найглибших і найтонших хвилювань. А червоною ниткою тягнеться філософська думка про плин часу та здобутки людини. «У слові закарбовано геть все – і значення, і сила й мудрість світу» – саме це визначення лунає закликом до дії. Воно, як у П’ятикнижжі Мойсеєвому «Хто має очі, той побачить; хто має вуха, той почує» маніфестує: «Хто має слово – той має все». Народ, що має свою мову, свою культуру, свою історію, є нацією. Нація будує державу – державу міцну, успішну, суверенну та соборну.
Слово має силу. Воно є одиницею у мовній структурі, а мова надає доступ до ментальності людини, до її концептуальних структур свідомості. Слово, як концепт, має таке глибоке та багатогранне значення, яке чинить неабиякий вплив на адресата. Тому дуже важливо вміти його доносити до суспільства. Анатолій Поповський це робить з великою майстерністю, торкаючись найтонших струн свідомості людини, і таким чином формує патріотичні переконання громадянина.
Відзначмо, що у збірці «У роздумах плинного часу…», крім уже аналізованих ліричних, високодуховних і патріотичних текстів, є ще й вірші-посвяти колегам-мовознавцям, які за тематикою відповідають назві книжки.
Привертає увагу, нехарактерна для обдарованого митця, сильна авторова віра в Бога, яка стає зразком для муштрування в собі образу духовно збагаченої людини. Мовознавця, дослідника літературної спадщини, фольклориста, поета в цім світі тримає слово, а людину – мова! Адже для справжньої людини те, «що серцем сприйняте й зігріте, озвучене живим і рідним словом». Мова є потужним інструментом побудови держави, асекурації національної безпеки, збереження соборності.
Як хочеться тиші і творчої праці,
І рідного кола, і друзів своїх,
Щоб з пам’яті зникли кровавії втрати
Отих волелюбних атовців моїх.
Як хочеться правди і честі, і волі,
Коли Україну і ділять, і рвуть…
Пошли нам в Новому достойної долі
І виведи, Отче, на праведну путь.
31 грудня 2015 р.
Анатолій Поповський
Майя Мозер,
к.філол.н.,
директор Центру вивчення
творчої спадщини Івана Франка
КНУШ
12 березня 2021 р.