Один із когорти “вісімдесятників”

Із тих пір і зав”язалася між нами дружба. А відтак я мав можливість стежити за його творчістю. Ми часто жартували, що він мусів бути поетом, бо народився 16 серпня 1961 року в селі Пушкіно. А ще мама була вчителькою. Після закінчення школи обдарований юнак не вагався,куди піти вчитися – вступив на філологічний факультет Ужгородського державного університету. А там творче життя просто вирувало – літературну студію вів відомий український критик Василь Поп. Саме в цей час він познайомився із Петром Мідянкою, Андрієм Дурундою, Христиною Киритою, Лідією Повх,І ваном та Наталією Ребриками та Василем Кішем. Це була талановита молодь,яка творила нову сучасну українську поезію. А літературні погляди Василя формувалися у спілкуванні з уже маститими літераторами Іваном Чендеєм, Олександром Тесленком, Петром Скунцем, Миколою Матолою, Валерієм Шевчуком, Юрієм Станинцем.

Про знайомство із Валерієм Шевчуком у нього залишилися особливі спогади. Так склалося, що вони разом із земляком Іваном Ребриком були на республіканському семінарі молодих літераторів у Києві. Уже відомий прозаїк із Київських Пагорбів сказав юнаку із сонячного Закарпаття: “У тебе, Васильку, є талант від Бога.Тільки потрібно працювати над собою. Можеш стати відомим письменником”. Ці слова йому запам”яталися на все життя”. Закінчивши виш, повернувся працювати у рідний Виноградівський район вчителем української мови і літератури. У сільській школі одразу запримітили талант і літературні здібності юнака і порадили йому зайнятися творчістю професійно. Послухався,бо мав неабиякий потяг до пера.

    Із 1985 року на журналістській роботі.Активно влився в колектив, де працювали відомі на той час журналісти Василь Ільницький, Олександр Сенинець, Ірина Звонар–Густі, Василь Басараб… Із блокнотом і ручкою молодий власкор неодноразово приїжджав на Іршавщину,де ми разом ходили з ним у поле до жниварів, готували матеріали про відомого кукурудзовода двічі Героя соцпраці Юрія Пітру, доярку Марію Симканич,ходили на творчі вечори відомих письменників, художників і співаків. Василя цікавило буквально все: Боржавська вузькоколійка, всесвітньо відомий силач Іван Фірцак – Кротон з Білок, основоположник закарпатської школи живопису Адальберт Ерделі із Загаття.

Крім газетярської роботи, Василь Горват бере активну участь у літературному процесі не тільки рідної Виноградівщини, а й краю. Досить лише сказати, що він серед організаторів літературно–мистецького фестивалю молодих авторів “Карпатський пегас”, слава про який лине далеко за межі Срібної Землі. На зустріч із талановитою молоддю приходять відомі українські письменники Василь Густі, Євген Баран, Павло Вольвач, Олександр Медко, Світлана Бреславська, Василь Портяк, Володимир Шовкошитний, Василь Кузан, Іван та Наталія Ребрики. До речі, із сім”єю Ребриків їх уже десятки літ єднають творчі зв”язки. Василь Горват неодноразово приносив у Іршаву журнал “Екзиль”,розповсюджував його серед творчої молоді. До речі, він там друкував і свої фантастичні оповідання, вірші та літературні статті. Молодого поета і прозаїка із Закарпаття охоче друкували журнали “Київ”, “Дзвін”, “Новий сад”, альманахи та збірники “Вітрила”, “Суботні зустрічі”, “Друг читача” та “Пригоди. Подорожі. Фантастика”. Фантастичне оповідання “Тарган” було відзначено третьою премією на Всеукраїнському конкурсі “Зоряний ключ”.

Про творчість Василя Горвата схвально відгукувалися Іван Чендей, Петро Скунць, Наталія Вигодованець, Іван Ребрик, Василь Басараб, Світлана Кедик, Валентина Костьо, Василь Івашко, Здена Бобош. Ось як відгукується про його творчість Іван Ребрик. “…я більш ніж певний, що сюрреалістичні візії Василя Горвата постали аж ніяк не з тих чи інших філологічних захоплень, естетичних пріоритетів. Навпаки. Останні віддзеркалюють духовні й інтелектуальні устремління автора. Поезія Василя Горвата з формального боку не є чимось винятковим у плані версифікаційному. Хоча вона й має своєрідну мелодику….” Про книжку “Зорі впритул” відома ужгородська поетеса Мар”яна Нейметі написала у своїй рецензії:”Поет може експериментувати з формою. Він не прагне приголомшити, а хоче віднайти тріщини в собі та світі,які завдають болю. Хоча сам вірш може мати безтурботну назву як–от “Натюрморт”. Автор уміє неймовірно ніжним, говорити пошепки: “Пляшки бурульок жабенята в молочних кулях”А вже за мить стає набагато суворішим. “Смутний чагарник має вилами”. Василь Горват – поет-модерніст.Він повсякчас експериментує з літературною формою і вираженням, дотримуючись модерністської сентенції. У ньому нуртує бажання перевернути традиційні художні засоби і висловити нові почуття свого часу. Він віддає перевагу умовним формам, що, однак, зовсім не виключає використання засобів цілком життєподібних. Проте нерідко саме життєлюбні елементи творів модернізму створюють ефект ірреального,неправдоподібного.Фантастика тісно пов”язана з реальністю в мистецтві модернізму. Найбільш неймовірне, безглузде та незрозуміле відбувається в буденній, тривіальній обстановці. Вторгнення фантастичного аж ніяк не супроводжується барвистими романтичними ефектами,а оформлюється як найприродніша річ у світі,що не викликає ні в кого подиву. Вдумаймося лише у його поетичні рядки:

ніч ніжна тиша ніжна в кінці села спалахує черешня липовий місяць випнув жовті клешні стою біля вікна і все і все.

 Або таке: коли прийду й обнявши мрію сконаю весело мов сніг ніхто сказати не посміє що я нічого ще не встиг.

Сам Василь Горват зізнається, що “…поезія, як наслідок впливу сучасного швидкозмінного світу, який формує нашу багаторівневу свідомість. Зазвичай більшість читачів називають таку поезію “незрозумілою”, але це вже не проблема поезії. Це проблема готовності читача”. Цьогоріч він став переможцем четвертого Всеукраїнського конкурсу малої прози імені Івана Чендея. Йому вручено диплом лауреата. Такий він, Василь Горват, із когорти “вісімдесятників”!

 Із ювілеєм Тебе, друже!