16 липня 2022 року широко знаному мистцеві, заслуженому художникові України, поетові ПРОКОПОВІ КОЛІСНИКУ виповнилося б всього 65! Торік його не стало, поховали його у Пряшеві (Словаччина). 14 липня 2022 року, напередодні цієї дати, Чернівецький художній музей відкриває ювілейну виставку «ЧИСНИЦЯ» з колекцій закладу та приватних зібрань. Розпочнеться вона о 16 год. в художньому музеї. Запрошуємо всіх шанувальників творчості Прокопа Колісника.

                ДВА АНГЕЛИ

(Майже за художником Прокопом)

Два ангели у кнайпі каву п’ють,

У “Шоколадці”, може, і в “Сайгоні”,

І втомлено гадки собі жують,

Воркуючи на власному жаргоні.

– Нудота, брате, пити день у день,

Переливати з повного у повне…

– Але ж помовч, ну що ти за єден,

Мов добуваєш блохівню із вовни.

– Уже ж немає волі до пиття,

І застигає в горлі крик смолою…

Та чорний ангел білого пита

І крильми замітає, як мітлою:

– Хоч утекти?

                            Але ж наздожену,

Бо нам літати суджено у парі,

Я п’ю з твоїх очей голубизну,

А ти – лиш пил і крик моїх аварій.

Ти не втечеш. Бо хто без тебе я?

Осіння тінь коротка і зрадлива.

З тобою в парі  маю я ім’я…

Але, чорнявко, націди ще пива.

…Та білий ангел пір’я поправля

І крильця розправляє до польоту,

А чорний сердиться, цигарочку “стріля”

І знов бере свою нудотну ноту:

– Ану ж бо ще! По крапельці, по кра…

Відтак гайнем до білочки  у гості.

І цмулить нальхильці, неначе із відра,

Аж вимиває почорнілі кості.

У кнайпі гамір. Кава цюркотить,

Шипить нутро старої кавоварки.

І хтось комусь кричить надсадне: “Цить!”,

Та й ангели побралися за барки.

СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТИ ПРОКОПА З ПОТАШНІ

Мене поглине тьма…

Прокіп Колісник

Підкралася підступно тьма теменна,

Мольберт забрала, барви й полотно,

Усе взяла, лише твоє наймення

Не забажала взяти, бо воно –

Не з барв, не з кольору,  а з ниточок  душі –

Із розплугів, з ріллі, тремке його стило:

Над Пряшевом ідуть і йдуть дощі,

В Поташні маму болем замело…

…Розвидниться коли? Шукай хоч промінець,

З якого перейдуть його протяжні гони,

Тоненькі, як плуги – глибинні перегони,

Не кане в небуття життя великий жнець,

Бо повертається до тебе, вишній дзвоне, –

Його гіркий і посаг, і вінець.

Мирослав ЛАЗАРУК, м. Чернівці