(Вікторія Шевель. Зроби мені осінь. – Львів: ЛА «Піраміда», 2021. – 76 с.)
Коли береш до рук книжку «Зроби мені осінь» Вікторії Шевель, – погляд перечіпається об слово «зроби». Дуже часто досі можна почути, що «зроблений» – механічний, технічно вправний, але… неживий, беземоційний. Можливо, таке переконання походить від нерозуміння художньої манери автора і спроби підігнати його під свої очікування. У випадку Вікторії так зробити і легко (поезія її багата на оригінальні авторські метафори), і складно (надто вона емоційна, щоби вважати її «зробленою»).
Власне, рух емоції – це і є рух вірша Вікторії Шевель. І відбувається рух незмінно від вона до він, як у творі «жовтавою мудрістю»:
жовтавою мудрістю вересень виб’є із соняхів
птаство графіту й побачень
не все щось залишиться як і торік
для продовження в іншому кольорі
де знову вона яка осені щойно
самотність життєву пробачила
де він котрий стримує десь у сітківках
досвідченість неба та полум’я (С. 16)
Осінь отут – мудрість і досвідченість. Отже, внутрішня зрілість, яка здатна пробачати навіть життєву самотність. Але годі вичерпати семантику осені звичними атрибутами. Адже це осінь вереснева, попереду в ліричних персонажів іще жовтень та листопад. До старості ще є час і вже є вміння помітити осіннє різнобарв’я, зауважити найменшу зміну в палітрі життя і емоцій.
А осінь і справді має безліч кольорів, адже – це завершення пори побачень (звідси і нестандартна метафора про птаство побачень, як зернята соняха), традиційний час весіль. І тому осінь передбачає продовження – подружнє життя та народження діток. Але продовження в іншому кольорі: шлюбне життя – не час заручин, та й дитина – то окрема особистість із власними відтінками душі, не такими, як у мами і тата.
До слова, у В. Шевель любовна лірика має легкий відтінок еротики, що однак не руйнує художньої образності. Не нівечить природності слова, бо є природною і «виростає» з образів природи. Коли читаєш про молитву першій траві, – у тобі озивається весняна мелодія оновлення (недарма, псевдонім авторки – Віта Весняна, «весняне життя»).
він знімає шкарпетки
як молиться першій траві
і перед Богом зрікається
зимного даху
отак непрочитаний тихий
лишається в ній
розкручує в стеблах своїх
перелітного птаха (С. 22)
У глибинах пам’яті відлунюють веснянки (життєствердне) і Книга Псалмів (проминальне), а десь ближче – Волт Вітмен із його «Листям трави», де оспівується природа і людина в усій її багатогранності. І справді, є щось від Вітмена в цій поезії… Не формальне, але змістове – глибинна довіра:
він знаний давно
у глибинах далеких морів
ніяк не вкладається в підстрижене
поспіхом лоно
а їй яка й досі триває
в землі й нагорі
хочеться замироточити
наче ікона (С. 22)
Це довіра не тільки до коханого, але і до себе. Така довіра не потребує слів: «ти любиш коли я мовчу / не говориш про мене знайомим / і там де ми робимо тишу / пильнують нас істинні дні» (С. 32). Така довіра відпускає, бо сприймає нагоду повернутися як дарунок:
навстіж сміється вітер
і гуляє під ним трава…
коли ти береш вихідні
(як до мене колись)
натхненно благословляю
щасливе на двох
«повернись»
бо знаю чекання це вірність
що в серці й по колу
бо має у кожного бути
своєю
дорога
додому (С. 35)
Дім – завжди простір, де існує «щасливе на двох / «повернись». І, якщо починається книжка з прохально-наказового «Зроби мені осінь» (ніби «зроби мій день», ощаслив мене) – то у фіналі однойменного вірша вже звучить: «прошу / осінь зробімо / у парі!» (С. 71). Спільна робота дарує шанс на щастя «у світі де множиться щастя / не тільки на двох» (С. 14), де реалізовується батьківство та материнство, додаючи життю нових барв, а серцю – відчуття «власного вдячного раю» (С. 23).
Можливо, ліричні персонажі не завжди готові до змін, бо зміни можуть лякати. Але вони, зміни, надають будням нового колориту і дарують інший погляд на життя. Розумієш: «тут потрібні усі пори року / тут лишається дійсність» (С. 26). Поетична дійсність Вікторії Шевель також має шанс залишитися у читацькій пам’яті завдяки яскравим образам, а у серці – через те, що її лірична героїня запрошує у світ «де множиться щастя».
Надія Гаврилюк