Давненько в нашому сучукрліті я не зустрічав якісної та вишуканої поезії. І тут мені зараз може влетіти смачними слівцями за ці епітети, що й не дивно. Адже кожен літератор міряє якість, вишуканість по собі і власним творінням. Такий уже він, той український літератор, як гусак ходить із гордо піднятою головою й шипить на всіх неугодних на вкраїнському городі.
Та все ж, осмілюсь сказати, що поетка Олена Рєпіна – поетичне відкриття 2021-ого. Її книга “…до ранкової кави”: 100 поезій для наснаги – поетичний мотиватор для розвитку, самовдосконалення й наповнення позитивною енергетикою.
На звороті книги про Олену Рєпіну можна почитати тонну позитиву. І головне в цьому життєписі – це сила духу й стоїцизм. Буковинська поетка – людина-оркестр. Громадська й культурна діячка, заступниця голови районного об’єднання ВУТ “Просвіта”, авторка низки успішних культурних проєктів, ведуча заходів, поетеса, лауреатка районної та обласної міжнародної літературно-мистецької премії О.Кобилянської.
Що для мене, як педагога важливо, так це те, що авторка присвятила 20 років свого життя служінню дітям. Викладала й була заступницею директора з виховної роботи Чернівецького фахового коледжу технологій та дизайну.
З 2014-ого року перейшла на державну службу й обіймала посади головного спеціаліста управління освіти, начальника відділу у справах молоді та спорту, начальника відділу культури і туризму Глибоцької РДА.
І зараз маємо справу не з автором-дебютантом, а вже знаною в літературному колі майстринею слів. Це друга збірка Олени Рєпіної, перед цим вона начаклувала збірку “Всміхнися, жінко”, що також схвально була зустрінута аудиторією та професійним колом літераторів.
Секрет нової збірки авторки криється в обкладинці й назві. На титулі запашна філіжаночка кави, парує собі, вимальовуючи імення книжки в небеса. Вже сам тон обкладинки, її оздоба налаштовує на спокій, умиротвореність, ніжність та ранкову медитацію. Із чашки кави народжуються слова непросто абиде і абияк, а на фоні Гімалаїв чи те, що ближче душі українців, Карпат. Смачна кава, милі гірські краєвиди на фоні народження Божого ранку – це вже негайно, прямо зараз, у цю хвилину й секунду, що минає, спонукає відкрити книгу. А перед цим посмакуйте ще кавові рядки Рєпіної Олени:
…залиши в моїй чашці легке капучіно хмар,
Дай відчути, як весни бубнявіють свіжим соком,
Як запалює сонце у небі щодня вівтар
І смакує життя найсолодшим любові мокко.
А коли сьогодення болітиме на межі
І гіркою робустою зійде на смузі злету –
Заряди мою волю, всі сили в моїй душі
Своїм творчим вогнем, як гарячим ковтком ристрето.
Моя чашка готова – наповни її ущерть
Еліксиром життя – Своїм Словом налий по вінця!
Хай відступлять розлука, і туга, і навіть смерть –
Залиши тільки те, що потрібно для щастя жінці…
Що ж до назви. У наш ДІЯвік, у час тотальної цифровізації й чипізації – цифра 100 вельми символічна. Тут небанальні 12 місяців або 12 подвигів Геракла. Відтинок немалий, враховуючи, що за цілий рік можуть померти країни, вигубитись цілі народи, смерть скосила від коронавірусу й війни покоління гомосапієнсів. Книга писалась у буремний 2020-й рік. Рік злетів і падінь, вселенських розчарувань і непоправних утрат.
Гімалайсько-кавова збірка віршів Олени Рєпіної, чи комусь вона видасться Карпатсько-кавовою, є дуже добре структурованою. Чіткість і лаконізм, лапідарність і щирість. Замість сотень пустих слів і танців із бубонами, як це часто ми бачимо в молодняка, читаємо у збірці: “Про силу духу. до ранкової кави”, “Про вічне. до ранкової кави”, “Про красу. до ранкової кави”, “Про наболіле. до ранкової кави”, “Про любов. до ранкової кави”. Тематичний поділ віршів тонко й точно відображає як емоційний стан ліричного промовця, так і ті теми, над якими трудиться перо віршомисткині. І головне: ці теми так чи інакше: богоцентричні й жіноцентричні.
Я би цю збірку окреслив, як релігійно-жіночна, її ліричний промовець чи не в кожному вірші звертається до Всевишнього. Лірична героїня Вечеряє з Богом (с.26), розмовляє з ангелом (с.24), молиться про силу духу (с.27), проходить життєвий квест (с.14), ламає підбори (с.20), але гордо заявляє на весь, що вона велична і стоїчна жінка, яка своєю силою духу протистоїть усім обставинам життя. Так і хочеться сказати пані Олені, лесеукраїнськості зичу ще більше й більше:
“Для когось життя – це гра//В кінці поминальний хрест,//А в мене – своя гора,//У мене життя – квест://Між нами КП – роки,//На пунктах – лукавий ОХ//Тче загадки – на віки-//Відгадуй, якщо не лох.//Помилка – і втратив шлях,//Зупинка – і не дійшов,//З накалу – зриває дах,//Із жалю – холоне кров.//А там десь на вежі світу//Біг-бенить комусь на честь,//А в мене – дрібненькі діти,//І треба здолати квест!!!” (с.14). “А жінки вам – не зорі,//Їх сузір’ями не збереш,//Так, як хвилю не зв’яжеш у морі,//Так як вітер снопами – теж.//Бо жінки – це галактики,//Де у кожної свій закон,//Тож і пазлів квадратики//Викладаються в лики ікон…” (с.34).
У рубриці “Про вічне. до кави” вміщені “Едемські історії”, “П’яте Євангеліє”. Біблійні теми – це магнум опус творчості Олени Рєпіної. У еру штучності й фейковості, до цих розділів книги припадає спрагла християнська душа. У поезії Олени Рєпіної є глибинне пережиття й переживання Євангелія, історій з Буття, Ісусового життя. Повернення до першоджерел зараз є стратегічно важливим для суспільства. Ця лакуна нічим не заповнена, ця ніша несправедливо забута, християнські цінності потоптані й зганьблені людьми. Люди відвернулись від Христа. Олена Мірчівна ж навпаки, навертає своїми віршами до Бога. Авторка подарувала мені насолоду ще раз відчути себе учнем Спасителя, поринути в криницю духовної мудрості й душевного тепла. Християнські поезії з цієї збірки – це ковток свіжого повітря для гріховної душі, а таких ковтків у поезії Олени Рєпіної ціле море. Тож запрошую до цих розділів усі християнські душі, які забули про віру й Христа знову поетичного навернутись до нього.
Із тем глибоко-релігійних поетка вільною й легкою ходою приступає до тем романтичних, пейзажних, святково-новорічних, літньо-весняних. Нема у пані Олени важких переходів від одного складника до іншого, усі розділи так гармонійно вплетені один у один, що збірка читається медитативно-хутко. І знову ж таки – ця книга універсальна, бо в ній розкрите все, що оточує життя й побут українця.
Що болить українській жінці? Від чого вона плаче днями й ночами? Це тема розділу “Про наболіле. до ранкової кави”.
Тут потрібно віддати належне пані Олені, адже вона на рівні космічних вібрацій чує другу стать. Розуміє її сутність дочиста, до самих бездонних глибин і до молекул, атомів їх кісток.
Якщо ж мовимо про історичну пам’ять народу, то це “Пам’яті жертв голодомору”: “…Дитячі сорочечки під сволоки//Здіймали до Господа крила…//Не я покосила малі колоски, -//У відчаї смерть голосила” (с.128). Аж мурахи по тілу від цих рядків. Біль трагедії не зникає й не вщухає, й тільки поезія Олени Рєпіної зокрема здатна знов занурити реципієнта у ці жахіття сталінської епохи. Коли ближче до наших тяжких буднів, то це, звісно, АТО/ООС і Майдан. Люди потроху забувають події буремного 2014-ого року. Даремно. Побутова пам’ять простих смертних швидко витирає оповіді про важливе. Людська пам’ять надто коротка, щоб тримати в голові страшні трагедії недалекого минулого. І поезія виконує тут роль історичного вказівника, оживлювача й онервлювача незалежної української історії:
Пам’ятаючи Майдан
Не озирайсь по той бік, мій народе,
І не кури священний фіміам
Для тих, що й досі ворогові годять
І вчать чужим молитися богам!
Хай дух свободи з берегів Майдану,
Де Лету перейшов ти і не зник,
Тебе напоїть. Бог загоїть рани –
Пиши себе нарешті в чистовик!
Ти подолав червоне море крові,
Пустелі голоду і решето оман,
Сколов не об вінки – поля тернові –
Не ноги – душу в битві за Майдан!
А ще авторка бере гарячу тему мови, осмислює у своїй збірці забуту тему солдатських матерів і дружин, які втратили найдорожчих своїх синів та чоловіків. Здіймаю капелюха перед Оленою Рєпіною, щоб про таке писати, то потрібно мати неабияку сміливість бути не в тренді й не на хайпі. А така смілива й вольова поетка, як Олена Рєпіна, не потребує ніяких трендів, вона сама собі тренд і хайп.
Олена Рєпіна вічно актуальна авторка. Пише вона на українські теми, актуальні перш за все для нас, українців, по-українськи, у переживально-духовному ключі. Ця буковинська письменниця-стоїк та авторка-християнка – щира, стійка, потужна, витривала й оптимістична, як сама наша ненька-Україна.
Ярослав Карпець, журналіст, письменник, літкритик