Заголовок цієї есеї взяв я з назви навдивовижу глибинноповчальної книжки священника Зиновія Павлиша.
Чому сьогодні вибір мій упав власне на цього навченого багатющим життєвим досвідом душпастиря від Бога?
У Хрестопоклінну неділю в церкві Різдва Пресвятої Богородиці на львівському Сихові благословили мирян хрестом із частичкою Животворного Хреста, на якому був розп’ятий наш Спаситель.
Власне цей хрест як подарунок від Кардинала Мирослава Івана Любачівського отримав отець Зіновій. До речі, він у 1994-95 роках був духівником Кардинала, коли служив на Святоюрській Горі.
Розмовляючи зі священником Зіновієм, у кожнім його слові чулася щира, глибока, непідробна любов і повага до Кардинала. Згадувався з теплотою час, проведений у світлому товаристві з легендарним Уителем і Отцем нашої Церкви.
Отець Зіновій, мабуть, мріяв про фах інженера. Рік був студентом Політехніки. Однак його відрахували, коли КГБ з’ясувало суть написаного ним в автобіографії про батька: культработнік… Батько його був священником, вочевидь, тут і є галицька тяглість традицій!
Сорок років тому Зіновій Павлиш отримав священничі свячення з рук світлої пам’яті Митрополита Володимира Стернюка.
Особливо заслухаєшся філософським і переконливим словом його реколекцій і казань. Направду, неперевешений золотоуст!
Дві богословські праці з’явилися з-під пера отця Зіновія: “БОЖІ ДАРИ” й “ДУША І ВІЧНІСТЬ”. Господній любові, проявам Господнього милосердя, Господнім дарам, Десятьом заповідям, Семи святим таїнствам, багатьом іншим теологічним питанням присвячені ці важливі, продумані й змістовні книжки.
Сидиш поруч і слухаєш роздуми отця Зіновія, й здається, що розмовляєш зі своїм мудрим татом.
Це, безперечно, і про священника Зіновія Павлиша так ґрунтовно зауважив святий Йоан Боско: “Коли син залишає своїх батьків, оскільки слухається свого покликання, — Ісус Христос займає його місце в родині”.
Зиновій Бичко