Синові Тарасу, захисникові України
«Є слова – як присяга…»
Є слова –
як присяга
І слова –
як сонця,
Що зовуть
до звитяги,
Дають силу
бійцям.
Можуть ворога
вразити
І його
проклясти.
Ними можна
народ
В бій священний
вести.
Ці слова –
найдорожчі нам
Понад усе:
Україна,
Свобода,
Слава
і Честь!
Не розмінюють їх
На монету дрібну.
З ними наші герої
В бій на ворога їдуть.
2015
–
«На передовій ми були з товаришем…»
На передовій
Ми були з товаришем.
Було незатишно,
Але я бадьоривсь.
Та друг підірвався на міні –
І піднявся раптом
Увись.
Коли рвонуло
Вдруге –
Я лежав горілиць
І дивився у небо.
А сонце упало ниць.
Воно міцно вчепилося
У мою душу
І не хотіло її відпустити.
У ритмі серця
Приглушеному
Шепотіло гаряче:
– Ти мусиш жити…
Жити… Жити… Жити…
У мовчазному просторі
Сонце і я –
У безмежній, як всесвіт,
Втомі.
Несподіваний спалах –
До мене вернулось
Моє ім’я
І затеплилось, наче іскра
В соломі.
– Дайте п-и-и-т-и, п-и-и-и-ти, п-и-и-т-и.
Ніколи ще я
Так не хотів жити!
2022
–
Війна
«Гради» роздирають
мізки.
Глушать.
Знову горять ПІски.
А в садах
Падають у зболену траву
Печені яблука й груші.
Фантасмагорія –
Піднялися вгору
Брили землі,
Бризки
піску
По Чумацькому Шляху
покотилися …
(Спостерігачі ОБееСЄ під носом –
як не дивилися –
Не бачать ворога).
Це в дужках.
Тут справді
Не «сєпари» і не «тітушки» –
Інші, з червонозоряної,
Їх московські генерали
Відправляють
Відстоювати «русскій мір»
В Україні.
А, скажімо, чомусь
Не на Уралі або в Сібірі.
Що радять у Мінську?
Не стріляти.
Не піддаватися
На провокації.
Можливо, вони б мали рацію,
Але ворог
так близько,
Й божевільний снайпер
з Кремля
цілиться
Просто
в серце
моєї України.
Довкола ж – руїни, руїни, руїни…
Приречений на смерть,
обвуглений димар
Німо волає
до неба,
А на румовищі гілка троянди –
Мов Ісуса терновий вінець.
Невже це кінець?
Невже так треба ?
Хіба можлива невизначена середина,
Коли гине Україна?
Ні! Звучить поклик один:
Нема сьогодні ніяких середин.
Ні кольорів,
ні відтінків –
нема нічого,
Крім кольору смерті – чорного.
І червоного, що кривавиться
кольором
життя.
Кат ніколи не відає каяття:
Він – кат, покликаний вбивати.
Маємо це знати.
Солдате!
До бою ставай!
Заряджай!
Стріляй!
Або – або!
Пропав або пан!
Нас чекає кривавий тан.
Будемо бити.!
Б’єм!
Били!
Щоб москалі Вкраїну не гнобили!
Це –
наша війна
за прийдешній день
І предків
могили.
Добровольця відступити
не заставиш –
Стоїть на смерть!
Його не втримаєш
ні на якій заставі –
Піде вперед!
П’ядь
за
п’яддю
Україну повертаючи.
Кожен сантиметр своєї землі –
безцінний,
Кровію политий,
Відвоюємо для нас –
Залишимо дітям.
2015
–
«На новій позиції …»
На новій позиції
Вкопуюсь в землю швидко –
І квапить старлей*, наш ротний.
…Хата чиясь.
Поскрипує тужно хвіртка.
У дворі – криниця з коловоротом.
А над дверима
Прибито підкову –
Щоб щастя
У дім заходило.
Кличу господаря – раз і знову…
Мовчання – немає нікого.
Тривожно забилася
Думка у скроні –
Прогнати її не зміг:
Невже більш ніколи
Щастя не ступить
На зчорнілий від горя поріг?
Та вмить по хвилі
Громи заговорили,
І вжахнулася тиша,
Принишкла, було, в імлі.
Не рятує підкова нікого нині,
Бо «гради», здається,
Накрили уже пів землі.
Біжу в свій окіп,
А перед очима
Поріг в запитанні німім.
Я собі присягнув –
І не марне це слово:
Над оцими дверима
У дузі веселковій таки щастя засяє
У промінні яснім!..
2022
___________
* Старлей – розм.військ. Старший лейтенан.
–
«Стріляють по нас безупинно, вогнисто…»
Стріляють по нас безупинно, вогнисто,
Доноситься гуркіт важкий з далини.
І міни летять, де ячмінь колосистий.
Подивишся: пекло! А ти й не дихни…
О земле вкраїнська! Діброви, долини,
Простори донбаські й вершини Карпат…
У ці нелегкі і тривожні години
Ти серцю солдата миліша стократ.
І хоч народився я в іншому місці,
Де снігом під сонцем Говерла сія,
Та всі ми з правіку брати – українці,
Велика, мільйонна, незламна сім’я.
Пліч-о-пліч ми стали, готові до бою,
З ордою сміливо виходим на прю,
Не тільки Донбас заступаєм собою,
А всю Україну, як матір свою.
2015
–
Лист солдата синові
Ось луг розкинувся розквітлий,
Там ліс видніється здаля,
Ставок всміхається привітно…
Усе довкіл – твоя земля.
Це наша люба Україна,
Це край коханий, дорогий.
Вона не стала на коліна –
Вступила з ворогом в двобій.
За те, щоб ти зростав щасливий
І зранку в школу йшов щодня,
Щоб колосились хлібні ниви
Й лилася пісня солов’я.
Вір! Перемоги поклик злине,
По світу грімко залуна –
Соборна славна Україна
Вовік не скорена!
Жива!
2023
–
«Схід і захід – моя це держава…»
Схід і Захід – моя це держава
Простяглася в імлі голубій,
Ми на вірність їй клятву давали
І за неї вступаємо в бій.
Сонце лагідно дивиться в очі,
Прагне злегшити ратний наш труд.
А я в мріях буваю щоночі
Там, де Черемош плине і Прут.
Любий променю, сонячний брате!
У карпатський наш край загляни,
Де черешенька в білім платті
Виглядає мене з війни.
2023
–
«Знесилів степ…»
Знесилів степ
Від вибухів, димів,
Що в безумі сліпім
Мосянжові лани
Безжалісно толочать.
Він коників
Нічних,
Які мільйони літ
Селились тут, між трав,
Почути спрагло хоче.
О зглянься, Господи,
На це гірке
Благання!..
2022
–
Журавлі летять в Україну
Над високими териконами
Пропливають ключем журавлі.
Дуже хочеться швидше додому їм,
До прабатьківської землі.
В Україну вони вертають,
Щемну радість віщують з небес,
Синій простір крильми обіймають…
Чому ж степ їх – рудий увесь?
Де їх гнізда могли подітись?..
Як не дивляться – гнізд нема.
Верболозів обвуглені віти
Та ще чорний їдкий туман.
Де оселі свої мостили –
По заплавах і по ярах,
Там дими клубочаться сиві,
А у небі – печальна зоря.
Чом на рідні вкраїнські простори
Простягнула свій слід війна? –
Не збагнути цього ніколи
Вірним птахам моїм – журавлям…
2016
Скорбна мати
Скорбна мати,
тобі ледве
минуло
сорок,
А ти вдень і вночі
у чорному
Виглядаєш сина
З тієї вічної дороги,
З якої нема вороття.
«Вантаж двісті» –
напишуть, напевно,
у зведенні,
Під номером, без імені
(Статистика без емоцій, без співчуття).
Ти ж плачеш ревно,
Що його двадцять весен
Уже ніколи
не стануть
літом,
Що не він коситиме
стигле
жито
І не переступить
поріг
осінній…
Лиш очі його – сині-сині –
Зацвітуть барвінково-весільно,
А може – як волошки
на нашій вкраїнській землі? –
Щоб втішити тебе,
(Хоч трошечки – трошки)
у твоїй ранній
сивій
зимі.
2024
–
Кров і любов
Добровольцеві батальйону «Донбас» Василеві Архіпову,
який загинув 23 травня 2014 року біля села Карлівки Мар’їнського району,
захищаючи Україну від російського агресора.
Як він упав –
Ясна травнева днина
Померкла і змарніла
В мить одну.
У Карлівці кричала
Десь дитина,
Зацвів червоним
Кущик полину.
Заглянуло до віч
Високе небо –
Так волошково
Й жалісно чогось.
Гукав Денис*,
Що вибиратись треба!..
…І гайвороння
Вгору піднялось.
Німота й смерть
Іще не наближались,
А з неба ангел
Руку опустив.
Кров і любов
Навіки поєднались,
Римуючись
Без жодних коректив.
2014
___________
*Денис Рябенко – «Рябий», бойовий побратим, також загинув у цьому бою.
–
Іловайські ворота
30 серпня 2014 року, прориваючись з Іловайського котла,
загинув 22-річний молодший сержант з Обертина,
земляк і родич Михайло Погорєлов,
посмертно нагороджений орденом «За мужність».
Іловайські були це ворота,
Що у серпні стали котлом.
Не одна добровольча рота
Штурмувала їх напролом.
Не вдалося лещата прорвати,
Ворог їх затиснув в «коридор».
Без упину гриміли гармати,
Хижо шкірився «братній» мордор.
Побратим побратима тримає…
Тут на кожного чигає смерть.
Й не гадали тоді, що спізнають
Жах полону, тортур круговерть.
В казематах ворожих все ж знали,
Що Вкраїна врятує їх.
Михасі, Максими, Назари –
Сини, внуки, батьки, дідусі…
Про ваш подвиг писатимуть книги –
Вашу мужність і доблесть в бою,
Як палали в огні, в стужу– стигли,
Як стояли за землю свою.
2014
–
Захисники України
Русланові Якібчуку – воїнові, музиканту, поетові з м. Косова.
Під час АТО воював у 2015 –2017 роках,
з початку повномасштабного вторгнення – з березня 2022 до березня 2023-го.
Загинув 18 березня 2023р. біля Роздолівки Донецької області.
Палали хлопці у вогні,
Оточені сепаратистами.
У цій небаченій борні
На смерть стояли в полі чистому.
Вітчизні любій присягли
Високі серцем Прометеї,
Тримались мужньо, як могли,
Життям платили задля неї.
В їх жилах – українська кров
Кипіла гаряче й неспинно…
Підступний ворог не зборов
Синів незламної Вкраїни.
Ви – наша гідність, честь земна,
Що українство славить в світі.
Мине розруха, біль, війна,
А зірка ваша провідна
Завжди сіятиме в зеніті.
2015, 2023
–
«Думки ниткою висновуються…»
Думки
Ниткою
Висновуються
В безперервній тяглості –
Від учора і позавчора –
Набувають тривалості,
З правіків,
Коли іржали коні
На Дунаї,
А позаду –
Золотоверхий Київ
Усміхався в розмаї
До сонця.
Мосянжові дзвони
На широкі простори
Схвально притакували…
А в зелених Березовах –
На самому заході –
В княжій залозі
Люд метушився – карпатською оазою –
Облаштовував тисові хати,
Орав городи,
Сіяв жито і ячмінь,
Варив сіль –
Усе, як Бог приказував…
І кожен день творив історію
В праці і поті.
А потім
Петро Сагайдачний
Із козаками
Став під Хотином
І не пустив турків далі.
І в ту бранну днину
Вжалений
Смертельною кулею,
Невдовзі спочив.
Європа полегшено зітхнула
І пустила щиру сльозу,
Приклавши напахчену хустину
До очей.
Ачей
Сьогодні вона
Також потерпає –
Від гуркоту “градів”
Дрижать шибки
В її спальнях.
Не дають
Спокійно заснути,
Тривожать шекспірівським:
Бути чи не бути?
Неопалима кров
України
Скапує,
Скапує,
Скипається
Рубінами
На випаленій фосфором
Землі.
А в Кремлі
Кладуть на себе
Широкий хрест
І речуть на світ увесь,
Святотатствуючи:
– Нас там несть!
Облуда!
Так Іуда
На муки видав Спасителя,
Прикидаючись благочестивим.
Але сталося диво:
Ісус воскрес!
А злочинець
Повісився на осиці,
Прирікши
Нещасне дерево
На вічну ганьбу
Серед людей
І птиць.
Капає,
Капає,
Капає кров,
Переливається в інші
Жили –
Жили хлопців
З-під Мар’їнки
І Маріуполя,
Щастя
І Золотого,
Що країну грудьми
Затулили.
І вже рідні ми –
Люди однієї крові,
І серця наші б’ються
В одному ритмі –
Ритмі любові
До знищеної раїни –
України.
Кожен день – з горя і болю –
Творить нову історію.
Європо, а ти?
Дай руку,
Стань опліч з нами.
За нашу і вашу
Свободу
Ми платимо,
Дорого –
Життями.
Тисяч і тисяч –
Найкращих,
Смертію смерть
Долаючи.
Жорстока історія?!
Одначе
Ми переможемо!
Так буде –
Не інакше!
2015, 2024
Молитва до Богородиці
Царице неба, лелійний цвіте!
Тебе благають дорослі й діти:
Не дай Вкраїні вогнем палати,
Врятуй нас, люба, від супостата!
Агресор тут вже, кат осоружний,
Вкраїнські землі зайняв оружно.
Герої наші тут гинуть в ранах,
Грудьми боронять світ від тирана.
Господня Мати, зглянься над нами:
Московські знову бряжчать кайдани!
Пошли Вкраїні щасливі весни,
Щоб з Твоїм Сином і ми воскресли!
Аби Ісуса в мирі зустріти
І благовісним дзвонам радіти,
І щоб збирати лиш хлібне жниво,
Благослови нас, Пречиста Діво!
2015
Аделя Григорук.