Ходюк О. Про що мріють горішки?: повість-казка. − Тернопіль: Підручники і посібники. 2025. – 48 с.
Плоди будь-якого дерева – не безсловесні істоти. Вони вміють мріяти, розмовляти. Не вірите? То прочитайте нову книгу Олени Ходюк з Шумська. Повість-казка «Про що мріють горішки?» розповідає саме про це. (Принагідно зауважу, що це перше видання зі серії «Живі казки», яку замислила волинянка. Впевнений, що вона по-своєму продовжить тему про говоріння, задуму безмовних предметів, як дехто вважає. Адже ніщо не може подолати прагнення людини до казковості почуттів.)
Про що ж розповідає оприлюднене? Якщо коротко, то авторка на основі описування пригод двох горішків, що впали восени з дерева, повела мову про дружбу, надію та віру в перемогу. А ще, як зауважує вона у передслові до друку, кожен має можливість відчути кольори, звуки, смаки та запахи. Адже це є дуже важливим для пізнання краси рідної землі й сердець незламних українців.
Але теоризування та узагальнення не будуть такими промовистими без наголосів на конкретиці. Почну акцентування на ній з розповіді про першу частину твору, яка має назву «Горішки-брати»… Стартує все з того, що двоє горішків, ще висячи на дереві, мають різні мрії: один хоче потрапити у волонтерський центр, аби в майбутньому з нього зробили енергетичний батончик для воїнів-захисників та захисниць. А другий бажає стати деревом у саду, на гілках якого щороку з’являтиметься багато горішків. І ці наміри двох юних родичів стають реальністю. Коли вони мирно розмовляли на гілці закаркала ворона, думаючи поснідати соковитими плодами. Аби не стати стравою для каркарони, вони полетіли у траву. Невдовзі один з них знайшла господиня хати, біля якої ріс горіх. А другий так маскувався, що вона перехотіла шукати плід, котрий на противагу брату хотів стати горіховим деревом.
Тут, як мені здається, варто звернути увагу ще на один момент. Казкарка вдало описує їх ставлення до господині, корови, трави… Ніби й немає нічого надзвичайного у рядках про це. Але так може гадатися тільки на перший погляд. Бо перед усім письмачка говорить, що ніщо не є самотнім у цьому світі.
Цю ж тему продовжує розділ «Горішок, який став горіховим деревом». Маємо мандрівку уяви з осені у весну, коли між кущем калини й горіховим деревом виткнувся пагінчик, здивовано позираючи на білосвіт. Зацікавлюють тут чимало моментів. Приміром, авторка мовить, що дві стулки, наче два човники, бажають мандрувати світом. (Ще немає літеросплетень про це, але вже мислиться, що це буде. Магія уяви, до якої спонукає написане?). Або таке. Казкарка не забула згадати про розмову новонародженого горіха з жуком та метеликом. Себто письменниця ненав’язливо описує шлях маленького деревця до красеня-горіха.
Та, напевно, слід згадати і про брата плоду, який став деревом – окрасою навколосвіття. Він мріяв стати енергетичним батончиком. Й радів, що господиня ладна віддати на них третину горіхового врожаю. Але спочатку нарікав на тісноту у мішку, в який потрапив. Та замовкнув, коли почув пораду від когось потерпіти, бо, мовляв, так треба. Й сумирно чекав тієї пори, коли прийдуть люди лущити горіхи. А ще у розділі «Горішок, який мріяв потрапити до «Пластової домівки» приваблює опис того, що мішок з горіхами світився, коли за ним прийшли волонтери.
Якщо тут усе є зрозумілим і не потребує деталізації, то цього не скажеш про наступні розділи. Приміром, у «Горіховому човнику, який мандрував річкою» спочатку Олена Ходюк розповідає, як маленький Данилко, приїхавщи до бабусі, знайшов у траві стулку, точніше, він взяв обидві. Але тоді, коли перед від’їздом до Києва прийшла маленька Галинка, він мав лише один і подарував горіховий човенець гості в домі бабусі. А собі зробив ще один, котрий і помандрував рікою.
«Мандрівка горіхового човника до Києва» – історія подарованого човника, якого маленька кияночка пустила у морську воду. І так сталося, що обидва човники-мандрівники зустрілися.
Тут скажу про таке. Відчуваєш, намагаючись конкретизувати розповідь про книгу, се ж залишив поза увагою чимало цікавинок. Поза нею зосталися лексичні характеринки. Зумисно! Бо кожен, маючи бажання, може сам перечитати книгу.
Не думаю, що не зацікавлять й ілюстрації. Тут, зокрема, приверне увагу те, що їх створила художниця Тетяна Ящук (Діденко) – уродженка Шумщини.
Ігор Фарина
Селище Шумськ
на Тернопіллі