Рівненська письменниця, майстриня народної творчості Олена Медведєва вишила «Пакти і конституції законів і вольностей Війська Запорізького» ‒ цей документ в Україні найбільше відомий як «Конституція Пилипа Орлика». Хоча в історіографії побутує і як «Бендерська конституція», «Козацька конституція», «Конституція Української гетьманської держави», «Перша конституція України», «Конституція Війська Запорозького».
Фоліант має двадцять сторінок із білого полотна розміром 48х35 сантиметрів. На обкладинці, виготовленій із тканини, ‒ зображення Пилипа Орлика, виконане рівненською художницею Наталією Серветник. Букви авторської гарнітури вишиті чорною ниткою DMC французького виробництва: їх товщина 1 міліметр, висота ‒ 1 сантиметр, ширина ‒ 0, 5 сантиметра.
В роботі застосована технологія ниткографії вишиваного слова.
Раніше майстриня вишила повні тексти «Євангелія від Івана», «Євангелія від Марка», «Євангелія від Луки», «Євангелія від Матвія», «Лісової пісні» Лесі Українки, збірки Івана Франка «Народна пісня», Ліни Костенко «Я мальву поцілую у щоку» (всі ‒ розміром 60 см х 42 см). Також у її доробку є вишитий «Кобзар» Тараса Шевченка (видання 1840 року), уривки з «Оди молодості» Адама Міцкевича, «Марії» (українською й англійською мовами) Уласа Самчука, книги-мініатюри за міжнародним (85х93 мм) стандартом із короткими фрагментами творів українських письменників.
ДЛЯ ДЕРЖАВИ, ЯКА МАЛА ПОСТАТИ
…У Національному заповіднику «Софія Київська» на виставці «Раритети української козацької держави – Гетьманщини ΧVII–XVIII століть» у 2021 році Олена Медведєва побачила оригінал скороченого варіанту латинською мовою привезеного зі Швеції документа «Pacta et Constitutiones Legum Libertatumque Exercitus Zaporoviensis»( «Пакти і конституції законів і вольностей Війська Запорізького»).
Тоді у її задумі, що виник раніше під час відпочинку в Болгарії, цілковито утвердилося: «Вишити!»
Це бажання було її покликом на усвідомлення глибокого генезису української державотворчої думки про самостійність, розуміння незрівнянної величі акту трьохсотлітньої давнини.
Вишити такий знак – це піднести сутність правового чину, потвердити від імені сучасного покоління свою прихильність до рядків цього першого атрибуту незалежної української держави, яка мала постати.
Преамбула документа саме і свідчить, що він весь спрямований у майбутнє. На це вказують уточнення «…щоб після звільнення, дасть Бог, Вітчизни нашої від ярма московського…»; «…тому, як заспокоїться наша Вітчизна від смути воєнної і після звільнення її, дай Боже, від підданства московського…»; «…після звільнення Вітчизни від іга московського…»…
На першій сторінці Олена вишила повну назву цього акту, який став наслідком обрання у Бендерах (нині Молдова) Пилипа Орлика гетьманом української держави після смерті Івана Мазепи. Тут (для тексту характерні довгі речення) йдеться про те, що «Пакти і конституції законів і вольностей Війська Запорозького між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького та між генеральними старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, при Бендерах».
ЩОБ ЗАПОБІГТИ БЕЗПРАВ’Ю
«А ось, – вказує Олена на розділ II, ‒ дана характеристика стану, в якому опинилася українська держава, і чому гетьман Іван Мазепа вирішив не миритися із гнобленням, якого вона зазнала від московії: остання після смерті Богдана Хмельницького порушила і зруйнувала вщент підступними способами «права та вольності військові» й «на вільний козацький народ, нею ніколи не завойований», накинула «невільниче ярмо», знущаючись та утискуючи» .
Йдеться, зокрема, і про кордони української держави, які мають зберігатися у відповідності зі Зборівським мирним договором 1649 року часів Богдана Хмельницького (західний рубіж тоді було встановлено по річці Случ).
Особливе місце відведене необхідності покровительства Швеції над Україною – тут своєрідне звернення до «найяснішого маєстату Його Королівської Величності Шведської як оборонця і протектора нашого, щоб Його Величність не дозволяв нікому не тільки прав і вольностей, а й кордонів військових порушувати і привласнювати».
Також гетьман «буде просити у Королівської Величності Шведської такого трактату, щоб Його Величність та його спадкоємці найясніші королі шведські титулувалися вічними протекторами України, і справи їхні залишалися спрямованими на зміцнення могутності Вітчизни нашої та збереження її цілісності у наданих правах і кордонах». (Таке запевнення гетьман пізніше одержав від шведського короля у спеціальному дипломі).
«Як сумно повторилися обставини, – Олена показує, на що звернути погляд. – Ось висловлюється намір просити короля сприяти звільненню з московського полону українців, і щоб він домігся, аби «всі завдані Україні за теперішньої війни збитки москвою були сплачені і справедливо відшкодовані».
Щодо демократичних засад, то «Генеральна Старшина, кошовий отаман та все Військо Запорізьке, домовились і постановили з Ясновельможним гетьманом при елекції його вельможності таке право, яке має бути вічно у Війську Запорізькому збережено: у Вітчизні нашій першість серед радників належить Генеральній Старшині…».
Олена підкреслила, що велика увага в «Пактах і конституції…» приділена саме реконструкції влади, ліквідації гетьманського абсолютизму.
Читаємо на вишитих сторінках обгрунтування необхідності таких перемін: «І оскільки колишні гетьмани Війська Запорізького, залишаючись під самодержцями московськими, зважилися привласнити собі понад міру владу самодержавну, чим завдали значної шкоди давнім порядкам, правам та вольностям військовим, наклавши тягар на весь народ…», то «домовились з Ясновельможним Його Милості паном Пилипом Орликом ‒ новообраним гетьманом ‒ і постановили, аби не тільки його вельможність за щасливого свого гетьманського володарювання всіх досягнутих постанов і договорів непорушно дотримувалася, але щоб і за інших, майбутніх гетьманів Війська Запорізького вони були збережені і дотримувалися так, як тепер складені».
УСІ НЕГАРАЗДИ ВІТЧИЗНИ НАШОЇ ВИПРАВЛЯТИ…
«А хіба можуть не викликати повагу формулювання про совісність гетьмана,
яку він має сповідувати у веденні всіх справ?» – Олена демонструє черговий вишитий розділ. – Задля добра він повинен проявляти свою мудру турботу та владу, йому «належить усі негаразди Вітчизни нашої виправляти», охороняти права та свободи. Тут зафіксована норма, що коли він щось порушить, то «Генеральна Старшина, полковники і генеральні радники будуть уповноважені вільними голосами» висловити осуд і «докір щодо порушення прав та вольностей».
Чільне місце у «Пактах і конституції…» відведене принципам ведення фінансових справ у майбутній українській державі. Правила чесності стосуються і гетьмана: «Сам же Ясновельможний гетьман не повинен мати жодного відношення до військового скарбу і не витрачати ці кошти на власні потреби, а має задовольнятися прибутками й доходами, передбаченими для гетьманської особи і булави». Це ‒ індукти, збори з полку Гадяцького, сотні Шептаківської, маєтків Почепівських й Оболонських та інших, які здавна ухвалені та затверджені на уряд гетьманський…».
Встановлене чітке обмеження: «Більше ж державних маєтностей та угідь Ясновельможний гетьман не має права ані самовільно собі привласнювати, ані роздавати іншим людям, менш заслуженим у Війську Запорізькому…».
Є і застереження щодо корупції, від якої страждають найбільше бідні люди. Щодо них чинять «утиски і здирства та пригнічують їх тягарями владолюбні хабарники… Тому остаточно постановляється, щоб Ясновельможний гетьман жодними, хоч би й найбільшими, подарунками та респектами не спокушався, нікому за хабарі в урядах ні полковничих, ні інших військових чи посполитих посад не давав і насильно в уряд нікого не призначав».
«Цей маніфест свідчить про закладання засад гуманізму та суспільної рівності і поваги, – продовжує вишивальниця й розгортає розділ XI. – Гетьман знав, що свободу Україні можна буде здобути лише в бою, а, отже, поляже багато українських воїнів… Тому турботою слід оточити тих, у кого загинув годувальник сім′ї: «Вдови-козачки й осиротілі діти козацькі» щоб до «всяких громадських повинностей не притягалися і сплатою податків не обтяжувалися…». Таку ж пільгу повинні мати і «двори козацькі й жінки в час відсутності козаків, які перебувають в походах або на якійсь іншій військовій службі».
ГНАНИЙ НЕДОЛЕЮ…
Свої наміри не довелося Пилипу Орлику втілити в життя. Його збройний похід в Україну у 1711 році зазнав невдачі, гетьман знову відступив до Бендер, а подальше його життя – це важкі випробування на чужині.
«Коли вишивала цей документ, знаючи гірку долю Пилипа Орлика, то проймалася жалем», – Олена проводить долонею по полотняній сторінці…
Гнаний зі Швеції, де перебував із сім′єю із 1714 до 1720 року, а опісля із Відня, він у 1721-му прибув у Вроцлав, згодом – у Краків. Потім, перейшовши польсько-турецький кордон, опинився біля Хотина, яким володіла Османська імперія. Тут його арештували як особу не бажану для Туреччини, і колишні титули Пилипа Орлика вже нічого не важили…
У листопаді 1722 року за розпорядженням турецького уряду його інтернували у Грецію, в місто Салоніки, яке було окуповане османами (тут проживав до 1738 року). Фактично, це був майже полон, який знецінював особу гетьмана, нівелював його заслуги, обмежував волю та офіційну діяльність.
Після одержання дозволу покинути землю Еллади екзильний гетьман вирушив у центральну Європу, де зміг зібрати під свою оруду дві тисячі козаків і мав надію виступити проти москви разом із союзниками. Але коаліції то створювалися, то розпадалися, утримувати військо не було змоги, і він його розпустив…
Смерть Пилипа Орлика 24 травня 1742 року у Яссах (нині Румунія), означала, що не стало головного рушія державотворчих змін для України. І не було вже благодатного грунту для їх поширення на землі його боротьби…
Віктор Мазаний, письменник.
м. Рівне
Фото автора.
Leave a Reply