Мандри Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA розпочнуться 13 жовтня в Заліщиках та впродовж наступних тижнів проляжуть через Гусятин, Чортків, Заводське, Тернопіль, Кременець, Вишнівець, Бережани, Гримайлів та інші міста Тернопільської області. Ми представимо вживу та онлайн 10 кіноісторій, відібраних із програми 22-го кінофестивалю Docudays UA в Києві, та поговоримо про наші рідкісні ресурси, силу співдії у боротьбі за світ свободи й демократії, а також про права людини, емпатію та людяність, як його основу.
Тема
Отже центральна тема 22-го Docudays UA — «Рідкісний ресурс». Асоціативно ця назва апелює до угод України та США про спільну розробку українських надр, укладених навесні цього року: Угоди між урядами США та України про створення американо-українського Фонду інвестицій у реконструкцію, а також до двох таємних угод: «про обмежене партнерство» та про створення «Генерального партнера». Зміст цих угод досі залишається втаємниченим, тому його неможливо предметно обговорювати.
Однак вже сьогодні мусимо усвідомлювати, що існуючі у сфері надрокористування ризики лежать у кількох вимірах: це і засекречені тексти міждержавних угод, що прямо протирічить Конституції і законам України, та викликає закономірні побоювання щодо умов, які можуть загрожувати інтересам України. Це і можливі нехтування питаннями екологічної безпеки – адже видобувна діяльність належить до тих, які мають значний негативний вплив на довкілля. Наслідком діяльності багатьох надрокористувачів у світі є значні соціальні й екологічні негаразди: забруднення довкілля, захворювання, спричинені таким забрудненням, насильницьке переселення людей з територій родовищ, руйнування природних ландшафтів, економічний занепад, який стосується як традиційного господарства, так і високих технологій тощо.
Але сама по собі тема «Рідкісний ресурс» може спонукати нас до дискусії – що насправді в Україні можна вважати цінним та рідкісним ресурсом, який варто берегти та множити? Адже четвертий рік триває війна на виснаження, в який шанс перемогти має та країна, яка володіє більшими ресурсами.
Можливо, це сучасні, високотехнологічні види зброї, які дозволять нам вистояти у війні, захистити наші міста від обстрілів, не втрачати стільки життів наших солдат, скільки ми зараз втрачаємо?
А можливо, правдива інформація про хід війни, про наші втрати у ній також сьогодні стала рідкісним ресурсом?
Чи не є рідкісним ресурсом ще й медична допомога нашим захисникам на лінії бойового зіткнення, куди в умовах логістичної блокади не доїжджає жоден санітарний транспорт?
Можливо, таким ресурсом виявилося соціальне житло для мільйонів біженців від війни, через гострий дефіцит якого вони сьогодні змушені покидати Україну? І хтозна, чи повернуться завтра?
Можливо, це ефективна дипломатія, яка дозволила б Україні збільшувати коло власних союзників та партнерів, а не множити партнерів у ворога?
Здається, давно нам слід усвідомити, наскільки рідкісним ресурсом у багатьох регіонах України стала проста і життєво необхідна вода, яка вже не перший рік зникає з річок, джерел, криниць і навіть з глибинних свердловин?
Чи не слід вважати рідкісними та зникаючими останні непорушені природні ландшафти у Карпатах, на Поліссі, Волині, у причорноморських степах, які все помітніше поступаються перед нестримним наступом плугу та пестицидів, лісових рубок, розробок надр, будівництва мегакурортів, заміських вілл та вітропарків…?
Чи не є економічна свобода тим ресурсом, який чомусь скорочується з року в рік – в країні, яка нині займає 150 місце з 165 країн світу за індексом «Economic Freedom of the World 2024»), сусідячи в цьому рейтингу з Бурунді (149 місце), Ефіопією (148), Іраком (147), Чадом (151) та Конго (152)?
Можливо, це й якісна освіта? Зокрема якісна технічна освіта, яка дозволила б відновити в Україні високотехнологічне промислове виробництво ? Але це точно не освіта в багатьох українських університетах, які останнім часом опинилися на останніх позиціях світових рейтингів.
Можливо, рідкісним ресурсом варто вважати спроможність до ефективної комунікації влади з громадою, всередині суспільства та назовні? Чи розуміє цю потребу влада, яка перед виборами обіцяла нам, що почує кожного громадянина, тоді як останнім часом суспільний діалог звівся до примітивних монологів її очільників, від яких усі давно стомилися? Хоч, будьмо відверті, інколи складається враження, що й посполиті громадяни не розуміють одне одного навіть якщо спілкуються однією мовою. Що вже казати тоді, коли між людьми постають мовні, географічні та цивілізаційні бар’єри!
Отже, у наших мандрах і зустрічах з глядачами вестимемо мову про наші рідкісні ресурси, силу співдії у боротьбі за світ свободи й демократії, а також про права людини, емпатію та людяність, як його основу.
Кінопрограма
З програми 22 Docudays UA для Мандрівного ми відібрали 10 документальних стрічок із 11 країн світу.
Ці фільми фокусуються на нашій суб’єктності та боротьбі за свободу, справедливість і збереження людської гідності навіть у найскладніших обставинах, осмислюють теми історії та пам’яті, досліджують, як вибір людини впливає на її життя і як одна людина може впливати на життя інших. Вони резонують із тим досвідом і тими викликами, через які ми проходимо, спонукають до глибоких роздумів і дискусій.
У форматі днів короткометражного фільму представимо українську стрічку «Як пройшли мої літні канікули» Антоніо Лукіча — ніжне, але місцями болюче кіно, в якому учні наших шкіл в день 1-го вересня діляться спогадами про літо і мріями про мирне майбутнє.
Кадр з фільму «Як пройшли мої літні канікули»
Також до цієї добірки ввійшли зарубіжні фільми, близькі до нашого контексту. Стрічка «Остання пісня з Кабула» від режисерів Кевіна Макдональда і Рухі Хамід розповість про учениць музичної школи в Афганістані, котрі не полишають своєї любові до музики попри нестерпну ситуацію в країні, влада якої заперечує право дівчат на освіту.
Кадр з фільму «Остання пісня з Кабулу»
Третім фільмом із згаданої добірки стане анімаційна робота Натана Феґана «У серці долини — спів» — історії трьох засуджених у США, які відбувають покарання в одиночних тюремних камерах.
Кадр з фільму «У серці долини – спів»
З програмою короткого метру матимуть можливість першими ознайомитися учні Заліщицької державної гімназії – найкращої школи Тернопільської області за результатами зовнішнього незалежного оцінювання випускників. Її побачать також студенти Гусятинського фахового коледжу Тернопільського національного технічного університету імені І. Пулюя та Чортківського вищого професійного училища. Зустрічайте !
Окремою спеціальною подією фестивалю, яку представимо в аудиторіях згаданих освітніх закладів, стане авторська презентація, приурочена до 50-ї річниці від ухвалення Гельсінського заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі «50 років Гельсінському заключному акту: історія, сьогодення, перспективи».
Чотири стрічки з цьогорічної програми Мандрівного Docudays UA можна буде проглянути онлайн. Одна з них — «Паперова країна» від французької режисерки Маріон Бое. Фільм стежить за адвокаткою Мелані Ле Верже, яка вже двадцять років юридично супроводжує неповнолітніх іноземних мігрантів, та нагадує, що в центрі демократичного суспільства завжди має бути Людина, її гідність та права. Людина – не як ресурс для досягнення будь-яких інших політичних або військових цілей, а як найвища в суспільстві цінність .
Цей фільм матиме можливість подивитися та обговорити онлайн аудиторія працівників закладів правової допомоги Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської та Чернівецької областей, які підпорядковані Західному міжрегіональному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Кадр з фільму «Паперова країна»
Декілька фестивальних подій будуть доступні для відвідування усіма охочими глядачами в аудиторіях публічних бібліотек. Звісно, мандри Docudays UA і цього року не обминуть наших багаторічних партнерів – у Чорткові це «Бібліотека на Зеленій», в якій вже впродовж 11 років діє кіноклуб Docudays UA. В обласному центрі це Тернопільська обласна універсальна наукова бібліотека.
В «Арт-гаражі» «Бібліотеки на Зеленій» 18 жовтня покажемо зворушливий автобіографічний фільм «Скло — моє нереалізоване життя» режисера Рогіра Капперса із Нідерландів. Стрічка отримала нагороду «Золотий Александр» від Міжнародного кінофестивалю в Салоніках.
Кадр з фільму «Скло – моє нереалізоване життя»
З-поміж інших фільмів, що були відзначені на провідних світових фестивалях, до програми Мандрівного Docudays UA увійшла стрічка, що дає простір для роздумів про природу комеморації — «Фіуме або смерть!» хорватського режисера Ігоря Безіновича. Стрічка отримала нагороду «Тигр» і приз FIPRESCI на Міжнародному Роттердамському кінофестивалі 2025 року.
Цей блискучий кінематографічний експеримент досліджує і осмислює історію міста, яке італійці називали Фіуме, а хорвати – Рієка. Шлях осмислення цієї історії автор прокладає через пам’ять мешканців міста, змішуючи архівні фото, театралізовані реконструкції, експертні коментарі та карнавальний абсурд.
Переглянувши цю стрічку розумієш, наскільки історія Фіуме-Рієки дуже подібна на історії інших міст прикордоння: Лемберга – Львова, Станиславова – Івано-Франківська, Тарнополя – Тернополя… Мешканці і гості нашого обласного центру матимуть можливість побачити її в головній бібліотеці області.
Цю стручку, як і попередню, покажемо й онлайн. А в живій аудиторії представимо її в Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці 21 жовтня.
Кадр з фільму «Фіуме або смерть!»
В читальній залі головної бібліотеки області представимо ще одну нідерландську, але дуже близьку українцям, щемку і вдумливу документальну історію «Моя золота дитина» від молодого режисера Маартена де Шуттера. Його мати Мартіна де Шуттер трагічно загинула у липні 2014 року, у збитому російськими воєнними злочинцями малайзійському боїнгу МН-17. Тепер Маартен намагається зберегти пам’ять про неї та жити далі.
Кадр з фільму «Моя золота дитина»
У день перегляду цього фільму відбудеться ще одна спеціальна подія фестивалю – правовий коментар історичного рішення Великої палати Європейського суду з прав людини за міждержавною скаргою України та Нідерландів проти РФ від 9 липня 2025 року у формі авторської презентації «Fiat iustitia ! – Нехай звершиться правосуддя !».
У програмі Мандрівного Docudays UA – 2025 традиційно відбудеться візит до Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка – 20 жовтня. Тут аудиторії студентів та викладачів запропонуємо перегляд та обговорення з експертами кінострічки «Мій щоденник сексуального шантажу». Той «щоденник» іспанська режисерка Патрісія Франкеса знімала від дня крадіжки її ноутбука з інтимними світлинами – до моменту, коли врешті-решт, не чекаючи успішних слідчих дій від поліції, сама змогла зупинити онлайн-переслідування, шантаж і вимагання грошей. Фільм переконує у тому, наскільки це важливо – наважитися, щоб взяти у свої руки ситуацію та власну долю. За великим рахунком, демократія також коріниться в спроможності людей брати на себе відповідальність за власну долю і долю країни.
“Мій щоденник…” був нагороджений премією «Ґауді» за найкращий документальний фільм – головною премією Каталонії, лауреата якої щороку обирають у Барселоні.
Після перегляду стрічки вестимемо мову про те, як запобігти сексуальному шантажу та насильству в інтернеті з точки зору педагога, правника та психолога.
Ця фестивальна подія відбувається в рамках всеукраїнської інформаційної кампанії «Сексуальне насильство в інтернеті: як захистити дітей».
Кадр з фільму «Мій щоденник сексуального шантажу»
Правозахисна складова фестивалю
Цього року Мандрівний Docudays UA буде особливий тим, що матиме амбасадора — людину, яка є уособленням захисника прав людини та демократичних цінностей. Ним стане відомий журналіст і правозахисник, ветеран, багаторічний модератор подій фестивалю та член журі на Docudays UA — 2025 Максим Буткевич. У перші дні повномасштабного російського вторгнення Максим добровільно мобілізувався до ЗСУ, але вже влітку 2022 потрапив у російський полон, де пробув 2 роки і 4 місяці. Щороку під час фестивалю Docudays UA ми проводили публічні акції з вимогою його звільнення. І врешті-решт з радістю довідалися, що Максим повернувся до України.
Максим Буткевич, журналіст, правозахисник, ветеран війни
А нещодавно ми отримали ще одну радісну звістку – Максим Буткевич став першим громадянином України, удостоєним Премії імені Вацлава Гавела з прав людини. Премія щороку присуджується за видатні заслуги у справі правозахисту Парламентською асамблеєю Ради Європи спільно з Бібліотекою Вацлава Гавела та Charta 77 Foundation. У різний час її лауреатами обиралися правозахисники: Олесь Беляцький, Людмила Алєксєєва, Оюб Тітієв, Марія Колесникова, Владімир Кара-Мурза.
Максим Буткевич — один із найпотужніших голосів українських військовополонених та тих людей, які вже звільнилися з полону, але все ще потребують підтримки. Спільно з правозахисною організацією «Принцип надії», координатором якої є Максим, Мандрівний Docudays UA започатковує благодійний збір на реабілітацію українців, як військових так і цивільних громадян, звільнених з російського полону.
Будь ласка, якщо для Вас це можливо, підтримайте збір донатом. Будь-який Ваш внесок — 5, 10 чи 50 гривень — цінний. Зробити це ви можете за QR-кодом, який бачите на цьому зображенні.
* * *
Команда ГО «Докудейз» присвятила 22-й Мандрівний Docudays UA світлій пам’яті нашої колеги Тетяни Кулик, якої раптово не стало 29 липня 2025 року.
Тетяна була Людиною, яка вкладала своє велике серце у щорічний Мандрівний фестиваль і в щоденну роботу Мережі кіноклубів DOCU/CLUB, допомагала іншим відчути в собі силу робити важливі речі та змінювати світ довкола себе на краще.
«Вона дуже любила свою справу і людей, була уважна, співчутлива і великодушна, в будь-який час готова допомагати кожному, хто цього потребував, любила навчати, підтримувати й надихати. Життя Docudays було її життям. Таня була дуже талановитою менеджеркою і в усі заходи вкладала материнську турботу про кожного учасника», — так про Тетяну каже виконавча директорка ГО «Докудейз» Світлана Смаль.
* * *
За новинами Мандрівного Docudays UA в Україні можете стежити на офіційному сайті – https://travelling.docudays.ua/
Анонси фестивальних подій у Тернопільській області шукайте на нашій сторінці у мережі Facebook – https://www.facebook.com/DocudaysTernopil2015
Програму наших мандрів можна завантажити за цим посиланням.
* * *
Організатори Мандрівного Docudays UA в Україні: Українська Гельсінська спілка з прав людини, Громадська організація «Докудейз», Благодійна організація «Фонд милосердя та здоров’я» та ГО «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв».
Регіональні партнери Docudays UA в Тернопільській області – громадські організації: «Гельсінська ініціатива-ХХІ», ЕГО «Зелений Світ» та ТМГО «Чоловічій адаптаційний центр» .
Медіа-партнери: Часопис «Золота Пектораль» та Телеканал «ТВ4»
22-й Мандрівний Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні та International Media Support.
Думки, висновки чи рекомендації, викладені у цьому тексті, не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автори.
Олександр Степаненко, ЕГО “Зелений Світ”
Leave a Reply