Прочитаю і раптом усвідомлю, що жарт покійного лемка Шимського і побрехенька стрийка Івася, і дивовижна мандрівка Швейка в пошуках власного полку, змальована незабутнім Ярославом Гашеком, – то яблука з однієї яблуні, то гумор центральноєвропейський, сміх країв і держав, де людські поселення розташовані близесенько – рукою подати – одне біля одного.
Центральноєвропейський сміх
Нині вже покійний лемко Шимський вийшов одного разу з лісу, до якого тулилася садиба, де я був у приймаках, ступив до нас на подвір’я й питає у моєї тещі:
– Орисю, я на Чернівці добре йду?
Жінка розсміялася, бо знала, що до Чернівець добрих 150 кілометрів, що Шимський іде з колгоспної ферми, де сторожує, і йде він додому до сусіднього села, але гідно оцінила жарт і пригостила дотепного західняка келишком горілки домашнього виробництва.
А коли я вчився у першому класі, на третій день різдвяних свят, увечері, коли надворі хурделило, у двері нашої хати хтось постукав. Тато відчинив, і до сіней ледь не впав стрийко Івась, молодший брат мого діда. Струсивши з себе сніг і вдаривши кілька разів шапкою-вушанкою об поли благенького кожуха, стрийко зайшов у хату і радісно привітався:
– Христос ся рождає!
– Славімо Його! – відгукнулися тато з мамою.
– Іване, Катрусю і ви, діти! – примовляв далі стрийко. – Йду з Прошови зі свят і чо’сь понесло мене до Мишкович через … Лучку і Чорторию. То я вже думав, що до вас не дійду…
Я здивовано витріщився на стрийка, бо, хоч і восьмирічний, але вже уявляв собі, який „гак” довелося зробити дідовому братові засніженими полями й лісами, аби дістатися в таку завірюху до Лучки, далі – до Чорториї (нині Миролюбівка), а там і до нашої домівки у Мишковичах…
Минуть десятиліття. Я кілька разів прочитаю безсмертного „Швейка” Ярослава Гашека, особливо ті сторінки, де йдеться про те, як бравий вояк відстав від свого полку і, наздоганяючи його, мандрував Чехією, селами й містечками, чомусь усе більше… віддаляючись від свого військового формування…
Прочитаю і раптом усвідомлю, що жарт покійного лемка Шимського і побрехенька стрийка Івася, і дивовижна мандрівка Швейка в пошуках власного полку, змальована незабутнім Ярославом Гашеком, – то яблука з однієї яблуні, то гумор центральноєвропейський, сміх країв і держав, де людські поселення розташовані близесенько – рукою подати – одне біля одного. І навпаки: де хата хату кличе за десятки верст, де вікно вікна в шиби не бачить, де кричи, а ніхто не відгукнеться, там такий гумор неможливий у принципі.
Богдан Бастюк.