Де спочили в задумі віки
У мальовничій долині, що з обох сторін р. Серет оточене пасмою крутосхилів гір, розташоване с. Улашківці. Вперше воно згадується у 1464 р. Зі середньовіччя воно мало статус містечка.
Славу населеному пункту принесли чоловічий монастир оо. Василіан та щорічні двотижневі ярмарки, що проводилися з 24 червня по 12 липня. Ïід час їхнього проведення 6 і 7 липня проводився великий відпуст. Сюди прибувало біля 10 тисяч люду не лише з Галичини, а й з-за кордону. Не вдаючись до опису наявних тут пам`яток, хочу зупинитися на висвітленні такої буденної для місцевого населення, але з погляду історичної цінності – найвеличнішої – скельного гроту.
Грот знаходиться в західній околиці села на першій надзаплавній терасі лівого берега Серету, на скелястому вапняковому виступі гори в 10 м нижче його вершини (урочище Під кляштором, біля якого є монастир отців-василіан). Північно-східна частина скельного плеса в яру омивається правою течією безіменного струмка. Біля витоку джерела тепер знаходиться каплиця святого Івана Хрестителя. До гроту можна потрапити з північної
захищеної частини схилу гори прокопаними сходами в аргілітовій породі. Біля гроту є невелике плато, що штучно створене внаслідок стісування аргілітового схилу для доступу в грот та каплицю.
Про цю пам`ятку маємо скупі відомості у наукових публікаціях польських і вітчизняних дослідників -Г.Осовського, М.Орловича, Б.Януша, Б.Рідуша й ін., які повідомляли, що тут знаходиться грот, пов’язаний з культом святого Онуфрія. Головний недолік в публіка-ціях – відсутній аналіз обстеження пам’ятки; не вивчалася її геологічна характеристика; не проведені геодезичні виміри; не досліджені конструктивні будівельні риси. Тому метою автора цієї статті було дослідження цих параметрів.
За геологічною характеристикою ця місцевість належить до природно-географічної області Західне Поділля та Чортківсько-Борщівського природного району. Тут поширені прирічкові місцевості зі спадистими крутими схилами, на яких – сіро-опідзолені
ґрунти. Всі ознаки вказують, що цей район в минулому був вкритий дубовими лісами. Така помітна підвищеність і розчленованість району обумовлена тим, що тут існує система тектонічних дислокацій. Вони підняли до поверхні поклади вапняку і розбили їх системою тріщин, уздовж яких утворилися лабіринти печер і численні провалля. За походженням ці утворення є залишками давнього коралового рифу, що існував 15-20 мільйонів років тому в теплих водах Сарматського моря.
Грот в Улашківцях утворений карстовими процесами у відкладах вапняку, який у звичайних умовах характеризується слабкою розчинністю, але в певних фізико-географічних умовах розчинність вапняку зросла за рахунок достатньої кількості у воді вуглекислого газу. Тоді вода стає хімічно агресивною, яка активно впливає на карбо-натні породи. Джерелом вуглекислого газу є атмосфера, біохімічні процеси, вивітрювання, розкладання органічних решток при вільному доступі повітря. При огляді та обстеженні констатуємо, що грот сформувався в горизонтальній тріщині, яка проходить з західної до східної частини низкою локальних тріщин та завдяки вивітрюванню і водно-ерозійним процесам.
Грот використовувався людьми здавна, про це свідчить знахідка неподалік нього крем`яної ножової пластини зі слідами ретуші (додаткового сколювання) робочої час-тини леза. За ознаками виготовлення вирібхарактерний для крем`яної індустрії доби аскет, подвижник), тобто житло монаха. Обстежуючи приміщення гроту, автором статті простежено характерні архітектурно-будівельні риси його облаштування. Звісно, у первісному природному середовищі він сформувався у горизонтальній тріщині вапняку, яка проходить зі сходу на західну частину скельного виступу гори. Для унітарних цілей він переоблаштовувався людьми та зазнавав модифікацій. Тут чітко простежуємо скісні поздовжні сліди по всьому об`єму грота, який виконувався сокирою та кайлом. У результаті – приміщення набули округлих обрисів. У східній частині гроту змодельовано чотирикутникоподібну вівтарну частину. У цій ділянці простежується скупчення закарстованих тріщин, які піддалися додатковій обробці і в завершеному вигляді набули форм пружкоподібних ніш. Центральна ніша вмодельована у вівтарній частині, друга – праворуч від неї. Третя та четверта – ліворуч у північно-східній та північній ділянці гроту. Перед вівтарною частиною є невеликий кам`яний виступ, що виконував функцію преенеоліту (ІV – ІІІ тис. до н. е.). Він виконував функцію сховища в разі небезпеки або тимчасовий притулок в негоду. Протягом певного часу міг використовуватися як язичницьке святилище. Для дохристиянської доби такі місця відводилися у важкодоступних місцях, що мали містичний характер. Також печери в свідомості людини були з`єднуючою ланкою між земним та потойбічним світом і засобом спілкування з богами. З прийняттям християнства ці традиції збереглися.
Предтечею та першопочатком монастирського чернечого життя, що протягом століть сформоване в Улашківцях, є цей грот. Він виконував функцію скита (з грецької asketos –аскет, подвижник), тобто житло монаха.
Обстежуючи приміщення гроту, автором статті простежено характерні архітектурно-будівельні риси його облаштування. Звісно, у первісному природному середовищі він сформувався у горизонтальній тріщині вапняку, яка проходить зі сходу на західну частину скельного виступу гори. Для унітарних цілей він переоблаштовувався людьми та зазнавав модифікацій. Тут чітко простежуємо скісні поздовжні сліди по всьому об`єму грота, який виконувався сокирою та кайлом. У результаті – приміщення набули округлих обрисів.
У східній частині гроту змодельовано чотирикутникоподібну вівтарну частину. У цій ділянці простежується скупчення закарстованих тріщин, які піддалися додатковій обробці і в завершеному вигляді набули форм пружкоподібних ніш. Центральна ніша вмодельована у вівтарній частині, друга – праворуч від неї. Третя та четверта – ліворуч у північно-східній та північній ділянці гроту.
Перед вівтарною частиною є невеликий кам`яний виступ, що виконував функцію престола, на якому вирізано три підставки. Зліва і справа від престолу висічено дві заглиблені в скелі подовгасті ніші. Поряд вздовж південно-східної частини витесано кам`яну лаву, над якою прорубано в скелі вікно. У зв`язку з тим, що з зовнішньої частини вікна проходили тріщини у вапняковій породі, через які просочувалася всередину камери гроту вода, зайва частина скельної породи була обтесана.
У північно-західній частині спостерігається прорубана дугоподібна ніша, в якій є похила лежанка для спання. Також лежанкою для спання було пристосовано похилу кам`яну лаву. Над нею у скалі додатково висічено опуклий внутрішній вигин, для зручного опирання плечима. Таким чином для відпочинкумонахом вибрано дві пози – в розпростертому сидячому та лежачому положенні.
Через великий трикутникоподібний отвір входу до гроту в зимову та холодну пору року проживати всередині було неможливо. Щоб подолати ці недоліки було здійснено кілька реконструкцій. Перш за все ця частина була замурована. Про це свідчить зовнішня ділянка обводу вхідної частини гроту. У внутрішній частині прорубані горизонтальні жолобоподібні заглиблення для встановлення дерев`яних плахт, які б запобігали руйнуванню стіни. Тут же знайшлося місце для обігріву приміщення. Це могло бути як відкрите вогнище, так і – піч-кам`янка.
Гарячий дим сконцентровувався у внутрішній верхній найвищій точці гроту, звідти потрапляв назовні через великий круглий отвір, додатково протесаний. Про це свідчать сліди кіптяви на стелі.
Щоб приміщення келії залишалося сухим та теплим, долівка, дві лежанки та кам`яна лава були обвальцьовані та старанно згладжені землею, змішаною з глиною. У вміст цього тіста входила дрібна січка зі стебел злакових рослин. Стіни, стеля та вівтарна частина були старанно згладжені добре відмуленою глиною з вмістом дрібнозернистого піску.
Входом до приміщення камери-келії могли бути вмонтовані двері у конструкцію кам`яної кладки вхідної частини. Разом із тим не виключається можливість, що для входу і виходу використовувалося вікно у південно-
східній частині.
Стосовно хронологічної дати заснування гроту монахами не можна наразі дати ствердної відповіді. Іноді в літературі, що має лише ознайомлюючий та краєзнавчий зміст, посилаючись на легенди (а вони не є
достовірним джерелом інформації), можна отримати відомості про його заснування у 1315 році. Але ця дата є лише гіпотетичною. Зазначу, ідея відлюдництва та усамітнення в печерах на теренах нашого краю має багатовікову традицію, що тягнеться з язичницьких часів. Воно отримало своє продовження в християнській практиці. Ці впливи пов`язані з територією Криму і Подніпров`я – з одного боку, з іншої сторони – Візантії та головним чином із Моравії та Болгарії. Звідти були втілені ідеї анахоретства (з грецької anaphora – відлюдництво, усамітнення). На цьому підґрунті сформувалася практика ісіхазму (з грецької heshia – внутрішній спокій, відмежування), тобто це філософсько-містична течія, що виникла у Візантії в XIV ст. Вона проповідувала ідею вічного божественного світла, яке буде дароване в нагороду за аскетичне життя. Це явище на Подністров`ї втілене також у греко-католицькому обряді, яке є унікальним в культурному просторі католицького світу і пов`язане з культом святого Онуфрія Великого. У цьому відношенні це унікальний регіон, аналогів не знаходиться. Ця філософія втілена також у побуті, архітектурі та інших проявах культурного життя.
Володимир ДОБРЯНСЬКИЙ,
археолог