Богдан Бастюк. Про золотопекторалівський Чортків 2007-го року

Вчитавшись у путівник Ігоря Дуди «Тернопільщина літературна» (325 імен на карті області, м. Тернопіль, 1990 р.), з приємністю для себе з’ясуємо, що серцевинна частина Тернопільського краю – Чортківщина – здавна славиться літературними традиціями. Відкриємо для себе і тяглість, неперервність літературного процесу, що живився і живиться талантами і працею на ниві красного письменства її славних синів і дочок.

У більшій чи меншій мірі саме з Чортковом пов’язані долі знаних не лише в Україні літераторів. Бо саме тут народився австрійський і німецький письменник Карл Еміль Францоз, тут минало дитинство Володимира Кобилянського, викладав у приватній гімназії Степан Тудор (1926 – 1927 р.р.), за свої переконання відбував ув’язнення Осип Маковей (1921р.), викладачем у педагогічному училищі в першій половині 50-х років був поет Василь Колодій, звідси розпочинав свій творчий шлях Анатолій Гарматюк, гуморист і сатирик. Випускниками Чортківського медичного училища стали відомі в Україні літератори Ганна Костів-Гуска і Георгій Петрук-Попик…

У 1939 році тут перебував російський поет Степан Щипачов, у березні 1958 року – Павло Тичина.

Село Джурин дало світові Лева Турбацького, Звиняч – Олексу Волянського, у якого (дивись той же путівник „Тернопільщина літературна”) не раз гостювали і перебували на відпочинку І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський, О.Кобилянська, Г.Хоткевич, О.Олесь, Марко Черемшина, В.Гнатюк…

У Шманьківцях народилися: письменник Іларіон Грабович та поет і театральний діяч Степан Чарнецький.

А село Палашівка стало малою батьківщиною Івана Гушалевича…

Про неперервність літературного процесу у цьому мальовничому краї свідчить і те, що вихідцями звідси є ті, хто й нині терпеливо і наполегливо працює на ниві красного письменства і відомий не лише в Україні, а й за її межами. Зокрема у Львові живе і працює уродженець Нагірянки поет Роман Вархол. У Києві – поетеса Теодозія Зарівна,  уродженка села Ридодуби, лауреат премій ім.Василя Симоненка та ім.Бориса Нечерди. В Харкові – лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка, в юності заарештований органами КДБ і ув’язнений, поет і публіцист Степан Сапеляк із села Росохач… Із вже згаданого Джурина походить відомий критик і літературознавець, кандидат філологічних наук, доцент Прикарпатського педагогічного університету ім. В.Стефаника в Івано-Франківську Євген Баран. З 2000-го року в Нью-Йорку живе, працює і творить поет, есеїст, драматург, перекладач, літературознавець, теж кандидат філологічних наук, теж викладач (колишній) Тернопільського державного педуніверситету, уродженець Чорткова Василь Махно…

Тут нині мешкає головний редактор літературно-мистецького та громадсько-публіцистичного журналу “Золота Пектораль” Володимир Погорецький і поет та перекладач Йосип Свіжак, а також літераторка Раїса Обшарська та інші, яка, до речі, нещодавно стала автором невеликого, але достойного і змістовного літературного альманаху Чортківщини „Сонячне гроно”, з передніми словами до якого виступили той же Володимир Погорецький, редактор і упорядник, та письменник і літературознавець Петро Сорока.

А наприкінці жовтня на засідання обласного літературного об’єднання при Тернопільській крайовій організації Національної Спілки письменників України прибула із Чорткова група талановитої молоді… І це не може не радувати. Бо справді – традиція, бо й справді – неперервність поколінь.

Звістка про те, що в Чорткові готується до друку перше число літературно-мистецького журналу „Золота Пектораль” приємно здивувала і водночас насторожила. Здивувала тому, що не так часто сьогодні з’являються нові видання, та ще й за сприяння місцевих владних структур. А тут саме за сприяння міської ради міста Чорткова новий журнал набирає конкретних форм і йде до читача.

Турбує інше. В Україні нині маємо багато нарікань, і небезпідставних, на зниження читацького інтересу до книг і часописів, на труднощі з фінансуванням, врешті, на загарбання інформаційного і духовного простору держави далеко не доброзичливими і далеко не проукраїнськи налаштованими сусідами. Все оте стало аж надто вже помітним. Згадаймо, як на хвилі всенародного руху за незалежність України народився, мав тисячі читачів і… тихенько згас часопис „Тернопіль”. Нерегулярно, вряди-годи виходить газета „Русалка Дністрова”… Завдяки кипучій енергії і дивовижній працездатності вже згаданого Петра Сороки побачили світ майже десять чисел часопису „Сова” і – знову мовчання… Та, як мовиться у Галичині, менше з тим. Годі з плачами і наріканнями. Сподіватимемося на краще.

Бо в редакційній колегії „Пекторалі” бачимо того ж П.Сороку, а також Степана Сапеляка, Теодозію Зарівну, Євгена Барана, Йосипа Свіжака, дальшого, але доброго сусіда Михайла Слабошпицького, ближчих сусідів – Ярослава Павуляка, Степана Процюка, Нестора Чира і мене, грішного.

Сузір’ю відомих поза Україною і в Україні імен із авторського гурту першого числа „Пекторалі” міг би позаздрити будь-який інший часопис. Крім уже згаданих літераторів, свої твори для нового видання надали: Ігор Качуровський, Василь Слапчук, Петро Засенко, Михайло Левицький, Олег Соловей, Борис Щавурський, Надія Степула, Олександр Гордон, Надія Мориквас і… і… і…

Завершуючи свої рядки, мені зостається висловити сподівання, що осторонь нового видання не залишиться громада краю, депутати обласної ради, ОДА, а також Видавнича рада на чолі з А.Вихрущем, всі, хто не байдужий до високого художнього слова, хто шанує глибокі літературні традиції Тернопілля. І на закінчення слова-побажання, винесені у заголовок: друзів-читачів, розлуння і довголіття новому журналові!

Богдан Бастюк,

голова ради Тернопільської обласної організації

Національної спілки письменників України.

2007 рік.