Історія червоного кольору нерозривно пов’язана із історією вогню. Вік вогню освоєного людьми – 800 тисяч років. За цей час вогонь поєднав у собі як утилітарну, так і священну функції; по суті, як витвір людини, став одухотвореним і ліг в основу найдревнішого на землі культу і найпитомішої символіки, візуальним виявом якої і є червоно-цеглова барва.
Українці свято вірили в небесне походження вогню (Ahni), який Бог послав через громові стріли. Духовні покровителі вогню Sur (червона барва – сурік, чур тобі пек) і Pal (ку-пал), глибоко вкорінилися в наші рідні традиції і говір. Сакральна роль цього культу в очищенні тіла і душі. Саме тому, пожертва – агнець, офірування вогнем свічки і т.і., червоне убранство, увійшли в новітні релігії.
Починаючи з краманьйонця і до наших часів всі поховальні обряди супроводжує вогняний колір, чи то посипання тіла червоною охрою, чи покривання червоною китайкою, як то було в козацькій традиції. Така церемонія за уявленням предків сприяє очищенню мерця при входженні у світ Нави. Для всіх живих червоний колір – оберега. Червона нитка на зап’ясті, червоні коралі, весільний пояс, андарак – особисті тотеми. Поріг, брама, ватра – очисні фільтри всього входящого і виходящого. Великодні кострища на Малиній Горі ще до недавна славили наше Біле, а купальські оргії мали той самий сенс – вберегтися від лукавого і воздати Всевишньому себе в чистоті і щирості віри.
На жаль, формат публікації не озволяє виособити значення цього і наближених кольорів в культурах народів, що були предтечею України-Русі, але і те, що дійшло до нас і Збручанський ідол, печерна божниця в Монастирку, свідчать про тяглість червоної лінії.
Червоне означення мав і божник (хатний вівтар), а оскільки його місце в протилежному від печі кутку, то за ним зберіглася й характерна назва „червоний куток”, до речі, яку більшовики, як і сам колір пристосували до одіозної ідеології. З давніх-давен „кут” вважався святодійним місцем, а тому майже в кожному селі цей намолений топонім зажив особливу пошанівку. А якщо зважити на то, що в словосполучені Червоний Кут і прикметник і іменник мають високу валентність святості, то стає зрозумілим табу (заборона) на його побутове вживання. Саме тому, ведичне духовенство, запровадило іномовне означення – Раків Кут (Пробіжна, Скомороше, Зелена). Образ рака дає асоціативну підказку щодо особливого місця .
Надіюся – читач дозрів до сприйняття червоного кольору у його споконвічній місії.
Надіюся, що політиканство спровоковане ідеологами калюжі, у якій часом віддзеркалюється і сонце, не зачіпить чистоту істини про колір, який понад політикою і понад нами – смертними.
І ще, не шукайте джерельного підтвердження всіх логізмів та ономастичних схем, бо новації, які увійшли в рубрику „Першоджерела українського буття”, раніше ніким не вивчались і не публікувалися.
Наступна тема червоної лінії – села Скородинці, Ридодуби.
Яр Дан