Минулого року війна із російськими окупантами увірвалась в наші оселі і насіяла багато болю. Смерть своєю холодною рукою вже вирвала із життя тисячі українців, забрала у потойбічні світи і двох наших земляків – Дениса Громового із села Росохач та Романа Ільяшенка з Чорткова. Майже кожного дня у цьогочассі на Тернопілля доноситься сумна звістка про загибель військовиків.

Вічна пам’ять тим, хто загинув у бою, помер від ран у госпіталях, захищаючи країну від російського агресора. А живим – наша шана і подяка. За те, що чинять шалений опір супротивнику, зберігаючи солдатську честь і славу.
Але ніде правди діти: серед жителів Чортківського району залишається велика кількість зрадників, боягузів і “вишиватників”, які чинять опір четвертій хвилі мобілізації, ухиляються від військової служби. Цією проблемою, без побоювань і загравань з “чоловічками у сукенках”, повинні зайнятись правоохоронні органи.
Дивно, сумно і страшно водночас навіть подумати: коли героїчні вояки ОУН-УПА, наші діди і прадіди, виборювали незалежність, знищуючи москалів під гаслами “Слава Україні! Героям Слава!”, то їхні невдячні нащадки тікають від мобілізації, намагаються “відкосити” від армійської служби.
“Дивна складається ситуація, коли одні чоловіки, молоді хлопці сидять у барах, ресторанах, п’ють пиво, – про це нещодавно сказав (прізвища не пригадую) наш земляк, який воює на східному фронті, – а інші в той час на війні гинуть від «градів», «тюльпанів» і «смерчів», захищаючи нашу країну (наші сім’ї) від лютого ворога. Подумайте про тих, хто на передовій місяцями без відпочинку…”
Повірте, що хлопці, які зараз беруть участь у бойових діях усе пригадають і “вишиватникам”, і владцям (після перемоги над ворогом!!!), та ще як пригадають. На війні відразу видно хто є хто, як на долоні. Боягузтво і підлість в бойових умовах проявляються, як на лакмусовім папері – швидко і безпомилково.
Хто був на війні, той знає, що герой помирає один раз, а живе все життя. Боягуз помирає десятки разів і не залишає після себе пам’яті.
В Афгані, згадую свою армійську службу, ніхто не проявляв жалю до боягуза, той, хто хотів сховатися за спини товаришів, спасти своє життя ціною інших людей, того переслідувала загальна ненависть. Це було жорстоко, але це було необхідно, торжество справедливості війни брало верх над упадком людського духу. Так буде і тепер, бо, хочеться комусь того чи ні, така сувора правда життя.

Володимир Погорецький,
учасник бойових дій в Афганістані (інвалід війни)

4 коментарі

  1. Марія

    Пане Погорецький, не «хвастайтесь» на кожному кроці, що Ви «учасник бойових дій в Афганістані», повірте, тут нема чим пишатись. В той час, для людей, які жили в Афганістані, Ви були сьогоднішніми «сепаратистами», Ви йшли зі зброєю в чужу країну і вбивали. Сотні матерів і дітей переживали все те, що переживають рідні, так гарно описані у ваших статтях про героїв АТО, наших солдат сьогодні. Я переконана, що захищати сьогодні нашу країну треба, ОБОВ’ЯЗКОВО, але це мають робити військові, військові у відставці, яким держава платить пенсію, беркутівці,… але не молоді діти, без досвіду і навчання, їм ще створювати сім’ї і ростити дітей. Я не хочу, щоб молодь Чорткова – завтра стала для країни – «Героями Крут». Кожен з нас робить свій вибір у житті, за який ми самі будемо і відповідати. Вибір є завжди: і в беркутівців, які били і вбивали людей на майдані, і в молодиків, які сьогодні сидять у ресторанах, коли інші в окопах, і в чиновників, які в такий складний час для країни так і «ненажерлися», був і у Вас, п.Погорецький.
    Грехи других судить Вы так усердно рветесь, начните со своих и до чужих не доберетесь.

    • Юрій

      Пані Маріє,не вельми шановна!
      То чому ви вилізли,як той Пилип з конопель,на сторінки Погорецького і його ж слините? Зробіть вибір (як самі пишете) і сидіть собі тихенько в ресторані,коли маєте за віщо… Погорецький робить СПРАВУ чесно і самовіддано! І честь ЙОМУ!

  2. Ігор

    Хай би пан Погорецький сам поїхав в АТО, а не писав погрози тим, до кого він стосунку не має взагалі. Добре йому, у ньог – одні доньки, ніхто їх мобілізувати не стане. Цікаво, якої він би заспівав, якби в нього були сини. Соромно, що письменник опускається до таких погроз, слдовесної розправи. Краще займіться журналом, пане Погорецький, і не чиніть (аморального) самосуду.