Якогось ранку на Ніну холодним душем вихлюпнулися безглузді телефонні звинувачення у всіх неіснуючих гріхах, на які тоном ображеної дитини Олег Максимович не пошкодував слів. Жінка, погубившись у здогадках і не знайшовши там жодної значущої зачіпки, згадала сотні разів чуте твердження: між чоловіком і жінкою не існує справжньої дружби, бо хтось із них всеодно претендуватиме на щось більше. Тим кимось виявилася не вона…
Друзів багато не буває
День почався погано. Ніна тільки-но розчовпалася з робочими паперами, як двері кабінету відчинилися і впустили всередину відвідувача. Ніна підвела голову, і серце її важко стислося. Цього чоловіка раніше вона завжди рада була бачити своїм гостем, а спілкування з ним давало їй потужний заряд упевненості і віри в себе. Знайомі Ніни і Олега Максимовича все не могли ніяк збагнути, як двоє настільки протилежних людей вже стільки років умудряються по-школярськи дружити, не зважаючи на різні життєві позиції і різницю у віці.
Проте, мабуть, десь у оптимістично-доброзичливих акордах тієї дружби було взято одну-єдину фальшиву ноту, і з того часу поміж них пролягла прірва.
Якогось ранку на Ніну холодним душем вихлюпнулися безглузді телефонні звинувачення у всіх неіснуючих гріхах, на які тоном ображеної дитини Олег Максимович не пошкодував слів. Жінка, погубившись у здогадках і не знайшовши там жодної значущої зачіпки, згадала сотні разів чуте твердження: між чоловіком і жінкою не існує справжньої дружби, бо хтось із них всеодно претендуватиме на щось більше. Тим кимось виявилася не вона…
Олег Максимович, заледве вимовивши слова ввічливості, забрав забуту колись річ і швидко розпрощався, залишивши складений удвоє папірець. “Не розкидайтесь друзями, бо їх багато не буває”, – пробігла очима записку. Хвиля образи накотилася на душу, запекла вогнем у очах і заступила тінню увесь весняний день. “За що?” – шукала відповіді, якої просто не існувало у природі, і від того було ще важче. У свідомості хронометром цокало: “Не розкидайтесь друзями”…
– Вам лист, – повідомила листоноша, а Ніна знову насторожилася у передчутті неприємностей: їй давно ніхто не писав.
Білий конвертик розкрив свою таємницю – нею виявилася вітальна листівка від колишньої учениці. “Дуже за Вами скучила, – читала найтепліші для себе слова. – Будьте такою, якою я Вас знаю і пам’ятаю”… Ліля з колишнього 8-Б, у який вклала стільки нервів … і стільки ж любові. Дівчина, у виразних очах якої завжди променилося співпереживання і підтримка – те, чого так бракувало самій Ніні, коли прийшла у нову школу.
Сльози набігли на очі вдруге за сьогодні, але ці були світлі і чисті. “Не розкидайтесь друзями”,- вкотре майнуло у свідомості і враз осінило її:ось вони, друзі.Таких їх – справжніх – дійсно небагато!
Леся Лісова