У національно-визвольній боротьбі українського народу у XX столітті надзвичайно важливу роль відігравали священики. Вони надихали на боротьбу і підтримували у важкі хвилини вояків УПА та підпільників, несли полум’яне слово і захищали свою паству. Одним із душпастирів-підпільників був Роман Тичинський, що багато років віддав служінню Богові і Україні на півдні Тернопільщини.
Життя майбутнього душастиря Борщівщини розпочалося З березня 1913 року. Народився він у м. Золочів (нині Львівської області) у сім’ї військового австро-угорської армії Михайла Івановича та Марії Казимирівни Тичинських.
Дитинство Романа проходило у його рідному місті, де він і здобув початкову освіту; а гімназійні студії юнак відбував уже у м. Коломиї (нині Івано-Франківської області). По закінченні гімназії Роман вступив до Станіславського ліцею імені Іоанна Златоуста на богословський факультет, а 8 липня 1939 року був рукопокладений у сан греко-католицького священика єпископом блаженним Григорієм Хомишиним і отримав парафію у с.Гвіздець на Коломийщині.
Те, що о. Тичинський став священиком безпосередньо перед Другою світовою війною, буде мати великий вплив на все його подальше життя. Проте отець із незламним переконанням у серці служити “Богу і Батьківщині” пройде всі лихоліття війни та повоєнного періоду
У червні 1940 року за дорученням того ж Григорія Хомишина о.Роман переходить на душпастирську працю на Тернопільщину, де до лютого 1941 року був парохом міста Борщів, а згодом до листопада 1943 року служив у с. Іване-Пусте Мельниця-Подільського (нині Борщівського) району.
Із ініціативи о. Романа у м. Мельниця-Подільська була насипана символічна могила “Герої України”, яку він разом із отцем Григорієм Кахетинським освятили у 1942 році.
На Борщівщині о. Роман стає учасником національного руху опору окупантам. Восени 1942 року він вступив до ОУН під псевдонімом “Дух” і був призначений районним провідником при так званій інтелігентній сітці ОУН у Борщівському районі. В обов’язки отця, як районного провідника, входило проводити пропагандистську роботу серед інтелігенції, розповсюджувати націоналістичну літературу та агітувати нових членів до вступу в Організацію. Пізніше о. Тичинський як патріот та вірний душпастир своєї пастви став опорою для бійців Української Повстанської Армії, забезпечуючи їх продуктами харчування, одягом та постійно приймаючи у своїй оселі на відпочинок.
У листопаді 1943 року отець перейшов до парафії у селах Пи- липче та Михалків Мельниця-Подільського (нині Борщівського) району, де пробув аж до лютого 1949 року.
Другий прихід радянської влади на територію Західної України приніс із собою чергові випробовування для отця Романа Тичинського та для греко-католицької церкви загалом. Та отець Роман залишається зі своїми парафіянами і “продовжує служити у Господньому винограднику”. У лютому 1949 року о. Роман отримав парафію в с. Садки Товстенького (нині Заліщицького) району і вже цього ж року був призначений заступником Товстенського деканату. Проте займатися душпастирською працею отцеві залишалося недовго…
4-ого листопада 1950 року отця заарештували співробітники Товстенського районного відділу МДБ і ув’язнили у тюрмі м. Чорткова. Основними звинуваченнями для отця стало те, що він був членом ОУН та допомагав українським підпільникам. Після недовготривалого слідства 27 лютого 1951 року Вироком Військового Трибуналу отця засудили до відбуття покарання у виправно-трудових таборах строком на 25 років із обмеженням в політичних правах на 5 років та повною конфіскацією майна.
Отцю Роману Тичинському так і вже ніколи і не вдалося вдихнути повітря свободи. Він помер 20 травня 1954 року в особливому виправно-трудовому таборі МВС СРСР №10 “КАМИШЛАГ”, що в м. Омськ.
Так закінчилося життя відданого священнослужителя та патріота Української держави. Пройдуть роки і незалежність України, за яку загинув о. Тичинський, таки буде проголошено і вже у 1994 році постановою прокуратури Тернопільської області отця буде визнано реабілітованим.
Володимир Бірчак.