Безперечно Ткачик – одна з найелегантніших українських поетес нового тисячоліття. Такого виточеного і витонченого слова, такого чіткого ритму, такої досконалої форми – рідко у кого зустрінеш. Так, такі вірші хибують на філологічну одноманітність. Але се тільки так кажу. Насправді, нічого одноманітного. Різність, інакшість – тематична, змістова, ритмічно-організаційна.
Я Б ЛЮБИЛА ТЕБЕ ЯКБИ ВМІЛА …
Наталя Ткачик. Наскрізь. – Київ: Пилипчак В.Г., 2014. – 56 с.
Я так і не зрозумів, хто видав цю книжечку. У вихідних даних вказаний пан Пилипчак В.Г., на першій сторінці подане франківсько-брустурівське видавництво «Discursus». У помітці авторського права уточнено, що Пилипчак – се ноти, а Discursus – се видання. На ноти покладено лише один вірш Наталі Ткачик «Intermezzo», й се займає останні 9 сторінок видання перед змістом (С.45- С.54).
Але. Хто би се не видав, скажу відразу, що він зробив добру справу. Хоча у сій добротній філологічній книзі віршів і є декілька філологічних ляпів. Як без них у книзі «перфектного» філолога…
Тепер про вірші. Безперечно Ткачик – одна з найелегантніших українських поетес нового тисячоліття. Такого виточеного і витонченого слова, такого чіткого ритму, такої досконалої форми – рідко у кого зустрінеш. Так, такі вірші хибують на філологічну одноманітність. Але се тільки так кажу. Насправді, нічого одноманітного. Різність, інакшість – тематична, змістова, ритмічно-організаційна.
У ній гармонійно вживаються гори і місто, тому назвати Ткачик – урбаністичною поетесою буде неправильно. Вона поетеса високої культури слова (мій закид про „ляпи“ стосується лише однієї присвяти, не та, котра «В.А.», а та, котра «Є.Б.» – вгораздило людину мати такі неблагозвучні ініціали)…
Ця молода поетеса ще достатньо молода, аби бути завумною. І занадто поетеса, аби залишатися просто жінкою…
У неї немає сверблячки до писання. Від 2005 року, її поетичного дебюту, се друга книжечка. Вона не дуже публічна, хоча й не уникає поетичних «тусівок». Вона зі всіма привітна. До всіх «рівно» ставиться. А ось кого любить і кого шанує – се речі різні – вона не виголошує. Ся її «рівність» зіграє з нею колись жарт. Бо людина – особливо творча – має бути пристрасна і контрасна. А, може, се мій сон – і дитяча вигадка. Все набагато простіше і складніше водночас. Просто я знаю, що сю поетесу люблю читати і слухати. Цього досить, хоча я не наважуся повторити слова ліричної героїні, що я б її любив, якби вмів, поправивши їх на чоловічий варіант. Бо я вже не вмію ні першого, ні другого, лише читання і задоволення від читання. А ще, коли автором є молода і талановита жінка, навіть, якщо вона не любить нікого, окрім поезії…
Словом, що би я не балакав, читати вірші Наталі Ткачик – є насолодою. Естетичною і етичною. Вона відверта і скритна. Вона просто є справжня. Навіть, коли ви сумніваєтеся у ній, не сумніватиметеся у собі. Особливо, після прочитання віршів цієї поетеси:
І як я тобі, чоловіче, докажу правду,
як ти мене, чоловіче, маєш за дримбу?..