Ми постійно маємо справу передусім з Росією, точніше, з офіційною імперською Росією. Тією Росією, яка всім пропонує “вічну дружбу” – “навіки разом” в стилі “і ми ваші, і ви наші”. Яка називає Україну Малоросією або “юг Росії” (копіюючи “Всходня Малопольска”), а коли й не називає, то “в умі держить”…
До матері України
Ми постійно маємо справу передусім з Росією, точніше, з офіційною імперською Росією.
– Тією Росією, яка всім пропонує “вічну дружбу” – “навіки разом” в стилі “і ми ваші, і ви наші”.
– Яка називає Україну Малоросією або “юг Росії” (копіюючи “Всходня Малопольска”), а коли й не називає, то “в умі держить”.
– Яка називає борців за незалежність України “изменниками” (починаючи від гетьмана Мазепи) і визнає в нашій історії лише діячів промосковської орієнтації.
– Яка за допомогою поліції і поліційної преси творить страхопутів з етикетками “українські націоналісти – люті вороги українського народу”,”мазепинці”,”сепаратисти”, “петлюрівці”, “бандерівці”. Наближення до тих страховиськ і спроба їх розкриття смертельно небезпечна.
Звичайно, імперська Росія робить це з метою забезпечення безперервного морального і духовного терору, руйнування в народі національної гідності і свідомості, з метою перетворення українського народу на будівельний матеріал для своїх прожектів. Бо коли приймати Україну серйозно, коли відкинути карикатурні стереотипи – значить відкинути свої імперські плани на цю країну. Тоді змінюється вся стратегія. Тоді треба і на міжнародній арені по-важати, а не замовчувати сусідній народ. Тоді треба перестати творити на міжнародній арені міт про свідомих українців як бандитів, зрадників, антисемітів, поліцаїв і т.д. Тоді замість творити карикатури треба пізнавати образ рівного правного партнера.
Тоді треба прийняти християнський принцип: Бог творив дерево, а не ліс. Кожна нація існує під небом для того, щоб витворити інститут незалежної держави, яка має забезпечити індивідуаль-ності викшталтувати себе, відтворити в собі образ і подобу Божу. Асимілятори роблять безбожну справу, бо розглядають людину не як самодостатню ціль, а як засіб. Вони калічать особу, бо асиміляція йде через втрату найкращих корінних якостей своєї нації і засвоєння поверхових, гірших якостей нації чужої. Людина в стані національної мутації ненадійна і навіть небезпечна, бо в ній актуалізується принцип насильства. І навпаки, людина найближча до християнського ідеалу любові і добра тоді, коли вона вірна традиції і заповітам батьків, і не має потреби підкреслювати це. Людина і нація найкраща тоді, коли вона робить добро ближньому…
Наша історія – вічна боротьба за право жити народу, обдарованого і багатствами, і талантами, і вродою…
“Україна – країна смутку і краси. Край, де найбільше люблять волю і найменше мають її”, – писав Степан Васильченко.
Євген Сверстюк
(З листа до Адама Міхніка. 20.Х.89. “Зустрічі”, 1-2/1990.)