Як часто ми шукаємо рятівну силу в молитвах, у друзях, у мудрих книжках та природі, навіть не здогадуючись, що світлими променями якоїсь дивної і незнаної досі істини можуть бути… дитячі очі, здатні перевернути умить і твій світ, і його сприйняття, й усю твою життєву правду!..
180 таких пар вдивлялися кожен по-своєму чи то з захопленням, чи з цікавістю залежно від віку та щирої відвертості моменту у незнайомих гостей, до яких запросив усіх вийти на невеличку лінійку директор. І все би нічого, та от гості ті хвилювалися чи не найбільше, бо знали, що за отими дитячими оченятами – сотні аркушів, списаних, на жаль, не зовсім привітною та щедрою долею. Кілька хвилин непростого, але щирого знайомства, а дорослі жінки і чоловіки встигли прочитати й відчути у поглядах зовсім маленьких дівчаток і хлоп’ят і з підготовчого класу, і у спостережливо-зосереджених очах більш дорослих і найстарших вихованців відлуння сирітського болю, печаль самотності при живих батьках і чимало усякої бувальщини, із якою потрапили вони до Хотинської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2.
Ось так невеличка делегація філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» ПАТ «Укргідроенерго» у благословенну днину Третьої пречистої потішила діток та педагогів закладу у рамках Всеукраїнської благодійної акції «Милосердя»: віднині заготівля дров для опалення спальних приміщень йтиме набагато швидше, завдяки подарованій бензопилі, а солодощі та фото нічної красуні ГАЕС будуть яскравою згадкою про небайдужих і щедрих людей. Так помітно тремтів голос голови первинної профспілкової організації станції Людмили Петрівни Маниляк, яка розповідала про найбільшу гідроакумулюючу станцію в Європі та одну з найбільших у світі, бо цього разу перед нею були особливі слухачі, для кого ця школа-інтернат волею долі стала другою домівкою, а вчителі та вихователі більшою мірою замінили рідних… У відповідь директор закладу Гнат Миколайович Дідич щиро дякував колективу філії, запрошуючи енергетиків бути надалі не тільки гостями і друзями, а гарною й доброю родиною для дітвори.
У щирих дитячих оплесках і вигуках «Дякуємо!» запам’ятовували мить фотоапарати, а тим часом уже із ґанку хтось із наймолодших все повторював і повторював на прощання: «До побачення! До побачення!» І вже потім, зворотньою дорогою у салоні нашого автомобіля чомусь ще довго та промовисто відлунювала тишею Третя пречиста…
Інна ГОНЧАР
Фото Руслана Волошина
