22 березня 1945 року на хуторі Пеньки у жорстокому бою з енкаведистами смертю героїв впали повстанці УПА з боївки Євстахія Петраса (Жука). Після чергової кривавої операції над мирними жителями в селі Глибочку Борщівського району оперативна група військ НКВС направилась машинами до Озерян через Констанцію. Щоб зірвати чергову операцію в селах Капустинці, Заболотівка та інших, 20 березня 1945 р. енкаведистам перекрила дорогу боївка СБ під проводом командира Жука (приблизно 9 стрільців).
Влаштувавши засідку у лісі під Констанцією, патріоти знищили 2 машини з солдатами НКВС. Забравши зброю, хлопці на санях подалися на хутір Пеньки.
Одному з оперативної групи НКВС вдалося втекти неушкодженим. Через ліс він намагався вийти на Борщів, але потрапив у село Ланівці, де стаціонували енкаведисти. Дізнавшись про подію вони одразу направилися в Констанцпо. Взявши місцевого лісника Туза за провідника, чекісти подалися на хутір Пеньки і оточили селянські двори. Використовуючи стареньких людей для власного захисту, почали чинити страшні звірства. Посилали людей до повстанців із записками – щоб ті здалися, прикривалися ними перед кулеметним вогнем. А коли нічого не виходило, по-звірячому розстрілювали.
Стягнувши велику кількість військ з Товстенського, Борщівського і Чортківського районів, енкаведисти почали нерівний бій з невеликою групою повстанців з боївки СБ. Першим у бою упав поранений командир боївки Жук. Над ним, ще живим, вороги вчинили страшну розправу: випекли очі, розпечені на вогні металеві штирі вбивали в тіло.
У цей день, 22 березня 1945 р., Жуку виповнилося рівно 22 роки. Так помер славний герой України.
Тим часом хлопці продовжували вести бій уже на чолі з провідником-пропагандистом Гнатком. Після півторадобового бою герої загинули, вистрілявши усі боєприпаси. Тіла їхні більшовики стягнули під одну хату. А коли своїх побитих і поранених повезли у Борщів, з цього скористалися повстанці на чолі з Сівачем (із боївки Жука), котрий лишився живим. Під покровом ночі, за допомогою місцевих жінок, похоронили пошматовані тіла своїх побратимів на городі жительки хутора Пеньки.
Поховали командира боївки Жука – Євстахія Петраса з с.Хом’яківка, Гнатка – провідника-пропагадиста з Коломиї, стрільця Гомона з Підгаєччини, Кучерявого – Степана Опиханого з с.Шульганівка, Юрка Карпа Опиханого з с.Шульганівка, Богуна – Павла Гедеона з с.Долина і Петра Голодівського з Шульганівки (Квітка). Сам Сівач перейшов, як кажуть, у рідні села. Але не довго йому довелося вести боротьбу з більшовиками: під час облави був застрелений. Тіло його згоріло у вогні. Останки Сівача були захоронені на місцевому цвинтарі у Шульганівці.
Майже усі хлопці з боївки Жука загинули, але пощади у ворога не просив ніхто.
Ще довго вели боротьбу з комуною воїни УПА. Після цього трагічного бою, що відбувся у Пеньках, загинули Сян – Омелян Трибухівський і Гонта (Казьо – Едьо) з Колиндян – у селі Мухавка в серпні 1947 р.
Пізніше біля Нагірянського залізничного семафора був смертельно поранений Мат – Емілій Осадца, а його друг вбитий, тіла їхні забрали у Ягільницький фермзавод. 1949 р., навесні, були підло вбиті в полі: Володимир Миколайович Осадца, Володимир Теодорович Осадца і його рідний брат Ярослав. А.В.Конолу з Ягільниці вдалося вирватися з оточення, а невдовзі його підступно вбили на полі під лісом – коли вийшов з криївки. Тіло його привезли до с.Ягільниця на опізнання.
Доля Орла – Івана Поліса – досі невідома.
Обставини загибелі стрільця Альта – Сільвестра Ковалика – теж до кінця невідомі.
Тепер я ще чіткіше уявляю, яким страшним був ворог, і звертаюся до братів-українців зі словами: крім рідного дому, нам більше нічого не потрібно.
Перепоховання героїв, що впали на хуторі Пеньки, відбулося 4 листопада 1990 року на цвинтарі у селі Хом’яківка. Героям-повстанцям встановлено пам’ятник, поруч висипана висока могила, увінчана хрестом. Слава Україні!
Степан Осадца,
с. Хом’яківка
