Уже в першому есеї «Вогнище на дощі», яке й дало назву книзі, Ігор Фарина постає перед читачем не тільки як цікавий оповідач, але й добрий знавець історії рідного краю. Згадана його оповідь, як й інші, носять часто-таки не тільки нарисовий, але й науковий, дослідницький характер.
ГАЛЕРЕЯ УСЛАВЛЕНИХ
Фарина І.А. Вогнище на дощі. Нотатки есеїста. – Тернопіль. Воля. 2011. – 128 с.
Тернопільщина – багатий край. Славний своє історією, видатними особистостями, мальовничим роздоллям лісостепової зони. Підтвердженням цього і є книга есеїв «Вогнище на дощі» Ігоря Фарини з Шумська, що на Тернопільщині.
Це не просто збірка есеїв, а своєрідна портретна галерея уславлених людей краю, зокрема, Шумська, де живе і творить автор цієї книги. Він перебуває серед героїв своїх життєвих оповідок, спілкується з ними і дізнається від них про животрепетні сторінки нашої гіркої минувшини. І доносить цю інформацію уже у інтерпретованому вигляді до свого читача, якому так хочеться багато взнати про історичні корені свого краю та його славних людей.
Уже в першому есеї «Вогнище на дощі», яке й дало назву книзі, Ігор Фарина постає перед читачем не тільки як цікавий оповідач, але й добрий знавець історії рідного краю. Згадана його оповідь, як й інші, носять часто-таки не тільки нарисовий, але й науковий, дослідницький характер. Мандруючи вогненними шляхами минувшини, він ніби виносить на поверхню часу істинні твердження про походження та дату заснування волинського села Стіжок. І таким чином, художньо осмислюючи, поєднує часи уже недалекої нашої історії (до так званого золотого вересня 1939 року і після) і часи теперішні. Викриваючи брехливу пропаганду радянських історіографів, Ігор Фарина детальними штрихами, а деколи й розгорнутими оповідями описує творення та діяльність в лісах біля Стіжка партизанських загонів УПА, зокрема, куреня «Хрона».
Свідченням героїчного спротиву села ворогам є той факт, що 38 стіжочан загинули в боротьбі за волю України під час повстанського руху, а 53 – фашисти в роки війни спалили у кузні. Багато жителів села відбували покарання в російсько-більшовицьких концтаборах.
Есей «Тернисті дороги» – своєрідний нарис про колишнього члена Центральної Ради Василя Олексійовича Біднова, що був родом із Херсонського повіту і став причетним до видання «Малого Кобзаря» Тараса Шевченка в Кременці. Пишучи про його наукову та революційну діяльність, автор ніби обрамлює життєпис свого героя яскравими сторінками його варшавського та празького періодів. Цим твором автор ніби ставить квітку на могилу великого українця Василя Біднова.
Професійно і виважено написав І. Фарина і про археолога Віктора Данилевича з Шумська («Зникла колекція»), і про письменника Сергія Даушкова з Лішні, що на Кременеччині («Віхоли долі»), і про безстрашного повстанського командира Івана Климишина, який мав псевдо «Крук» («Постріл у спину») та інших герої історичного та культурного життя краю.
Велике зацікавлення читачів викликають і есеї про інших людей Кременеччини, зокрема, «Атлант з провінції» – про художника і скульптора Казимира Сікорського, «Копач криниць» – про краєзнавця Гаврила Черняхівського з Кременця, «Незнятий кадр» – про кінооператора Миколу Слив’юка, «Стежиною літ» – про відомого сучасного українського
поета Степана Бабія та інші твори.
Пізнавальний характер його есеїв і цікавий розповідний стиль свідчать про те, автор книги «Вогнище на дощі» – добрий знавець матеріалу, з яким він працює, біографічних деталей своїх героїв та їхніх важких, драматичних, а інколи й трагічних доль. І це дуже важливо для читача. Тому книга вийшла добротна, цікава, актуальна за своїм змістом. Прочитавши її, читачі висловлюють велику вдячність автору Ігорю Фарині. Адже таке видання про уславлені імена Волинського Тернопілля вийшло в світ вперше.
Любомир Михайлів,
член НСПУ, смт. Рожнятів на Прикарпатті.