Майже піввіку тому талановитий чернігівський поет Петро Пулінець відвіз до Києва рукопис своєї першої збірки, яку назвав просто і тепло — «Хата». Та вже скінчилася хрущовська «відлига» і редактори-комсомолята (а виходила книжечка у видавництві ЦК ЛКСМУ «Молодь»), певно, угледівши у цій назві щось патріархально-націоналістичне, дали збірці нейтрально-оптимістичну назву — «Сонячна доля».
Ясна річ, нині це слово вже дихає старовиною. Багато кому, особливо молодому поколінню, хата бачиться воістину «шевченківською» — з обшарпаною вітрами солом’яною стріхою, з вгрузлими в землю дерев’яними струхлими стінами, присадкуватими маленькими віконцями…
Хата в самому центрі Ічні, де мешкає багато років письменник Станіслав Маринчик, звісно, не така: вкрита бляхою, з телефоном та іншими райцентрівськими зручностями. Хоча зведена його дідом Костянтином Маринчиком ще наприкінці позаминулого століття. До речі, дід Костянтин, як і прадід Федір, підрядчики будівельних справ, споруджували земські школи в Бурімці, Вільшаній, Крупичполі та інших окружних селах. І такою хатою не можна не пишатися…
Старі ічнянці спогадували, що в цій оселі в дореволюційні роки бували їхні славетні земляки — класики нашої літератури Степан Васильченко і Василь Чумак (до речі, далекий родич Станіслава: дідів брат Олексій взяв собі за дружину рідну тітку поета).
В останні десятиліття Станіслав Гаврилович з дружиною Любов’ю Петрівною запрошували до хати, пригощали чарочкою ароматичного вина, виготовленим за сімейним рецептом із чорних ічнянських вишень, і вели задушевні розмови з письменниками Юрієм Мушкетиком і Леонідом Горлачем, Олександром Деко і Миколою Шудрею, Анатолієм Дрофанем і Станіславом Реп’яхом, Станіславом Шевченком…
Хату відвідували народний художник України Петро Басанець і народний митець-різьбяр та лірник, довгожитель і справді легендарна постать Антон Штепа, кіноактор Броніслав Брондуков, кінорежисери Аркадій Микульський і Михайло Ткачук, співаки, народні артисти України Валерій Буймистер (теж родич по дружині діда Костянтина, себто по Станіславовій бабусі) і Василь Нечепа, композитор Микола Збарацький… Імена, імена… Герой України і Герой Радянського Союзу, повний кавалер солдатської Слави… Одних тільки Шевченківських лауреатів, підрахував якось Станіслав Маринчик, майже десяток.
Буваючи в тій гостинній і затишній хаті я по доброму заздрю панові Станіславові. Ще б — у такій хаті і пишеться напрочуд легко. І я не одинокий у своїх переконаннях. «Читаючи романи, повісті, оповідання Станіслава Маринчика, — зізнається живий класик української літератури Юрій Мушкетик, — я думаю про те, що нині література вертається до реалізму, все менше в ній порожньої вигадки, вигаданих світів, прижмуру, баламутства… І я радію успіхам мого земляка та приятеля, тішуся, що його літературний віз котиться по власній колії і він бачить, куди він правує, бачить доокіл і горизонт».
А ви кажете, що письменники вже не живуть у хатах…
Володимир САПОН
Чернігівщина