Двох невісток чекала сім’я Бучанів, що в Товстенькому. Та замість рушників сини перев’язались стрічками патронів, і гранатами, пішли здобувати волю і славу для рідного краю. Два брати Адам і Касіян, перший мав псевдо Бряск, другий — Граніт. Граніт був пропагандистом. Бряск відповідав за добір до УПА. Обидва мужні, віддані своїй справі нації.
В липні 1945-го вони прибули до Коцюбинчиків, щоби провести роботу серед селян і підібрати юнаків для поповнення рядів УПА. Були якраз у стодолі в одного з господарів, коли сексот доніс у відділ НКВС. Обложивши будівлю кулеметами, рубахи почали вмовляти їх здатись. Але хлопці відповіли вогнем. Рубахи влаштувались у кукурудзі і прострілювали вхід до клуні.
Один з братів крикнув: «Знай, москалю, що вірні сини своєї нації не здаються. За тебе, рідна Ненько!». Заколихалась кукурудза від автоматних черг. У відповідь засвистіли ворожі кулі.
Бій тривав недовго: не вистачало в братів патронів. Граніт витягнув наган, вистрелив у брата, а потім сам застрелився. Пишу про це і думаю, якими відважними були наші батьки, діди, брати у боротьбі за самостійну Україну. Скільки їх прийняло смерть з власних рук. Навіть вороги дивувались їх героїзму.
Хлопців витягнули на вулицю, викинули на воза і повезли до Товстенького: сексот відразу доповів, звідки вони. Селом проносився п’янкий запах липового цвіту, гули бджоли. А десь у лісах від автоматних черг замовкли солов’ї, притихли в житах жайворонки. Якраз в таку пору чорними стрічками обвились душі мешканців Товстенького. Двох богатирів привезли рубахи, скинули їх у фосу, посідали в холодку і спостерігали, як йшли люди з опущеними головами і прощались з побратимами. Пройшла повз і висока похилена мати, засмученими очима глянула на синів і мовчки пошкандибала далі. І ніхто не знав, що діялось в душі цієї нещасної багатодітної матері. П’ятьох синів виростила. П’ять доль і ні одної живої. Три загинули на війні в 41-му. А ось двох, що воювали проти сталінського фашизму, проводжає в останню путь. Колись у невеличкій хатині линула колискова пісня. У м’яті купала синів своїх, розчісувала густі каштанові кучері. Милувалася ними, раділа. А тепер їх нема, згасли синівські очі.
Знову хлопців викинули на воза і завезли на худобомогилькик під хутір Юрківці. Наступної ночі добрі люди перевезли їх на цвинтар у Кривеньке, де вони і спочивають.
Зіновій Мамчур