Коли моя колега Анна Блаженко оповіщувала читачів, якими рубриками наповнений тематичний номер журналу (культорологічної “хрестоматії!”) “Золота Пектораль. Чортків і околиці”, то виокремила слушну думку: «Родзинки» надибуються у всіх запропонованих у журналі рубриках. Але перед огромом зібраної інформації, поміщене актуальне інтерв`ю авторства власне головного редактора Володимира Погорецького. Гадаєте, що у нім? А ось що. Ганимо й ганимо ім`я міста над Серетом: воно, мовляв, пов`язане із сатанинською силою. А чи знано вами, що його на свій лад видозмінили інші правителі? І що збавити наші рідні пенати від «чортівщини» не так вже й складно?! Було б бажання духівництва, можновладців, чортківської громади.

Хочу тільки доповнити слова талановитого журналіста і прозаїка Анни Блаженко, що в цьому актуальному інтерв’ю, мною порушується цілий пласт літературних і навкололітературних проблем, але “червоною фішкою” у відповіді на одне із запитань журналіста, а я це зробив свідомо, залишається все-таки зафіксований акцент на викривленій назві нашого міста. Назва Чортків нав’язана українцям їхніми поневолювачами – поляками. Скажу більше: мені, сподіваюсь, як і багатьом краянам, неприємно жити у місті із такою назвою, де на кожному кроці/повороті ріже слух ота “чортівщина”. Може від того, себто від назви надсеретового містечка, і тягнться шлейф наших негараздів і проблем, бо, як ви знаєте, кожне слово – це носій або негативної, або позитивної енергії, інформації. Інтерв’ю, яке робила зі мною Надія Сасанчин так і називається: “Назву міста треба міняти…” Повністю текст інтерв’ю можна буде прочитати незабаром у журналі, який, як було анонсовано раніше, буде презентуватися на початку вересня, коли навчальні аудиторії заповнять студенти і школярі. У цій замітці, виокремленої з інтерв’ю, я зупинюсь, так буде правдивіше, лише на найменні нашого міста – на тому, власне, чому його треба змінити, себто повернутися до первісної назви…

Надія Сасанчин: Така доволі самоідентична назва – ,,Золота Пектораль. Чортків і околиці”… Було б цікаво й корисно детальніше дізнатись про самий топонім ,,Чортків”, його етимологію. Чи виникали дискусії навколо містичної назви міста як одного із духовних центрів Західної України?

Володимир Погорецький: Дійсно, досить цікаве питання, а головне – проблематичне. Теперішня назва не є первісною, а тим паче відповідною для культурно-духовного центру нашої України. Уперше поселення над Серетом згадується в історичних джерелах 1427 року, відтак в актах Галицького земського суду 1458 року, де воно перебирає на себе роль села Теребовлянського повіту, що належить Іванові Прандотичу (Прандоті). Власне, первісна назва звучить як Czartkowіcze. Звісно, що на тереторії Чорткова, на що вказують археологічні розкопки, було раніше поселення інших племен, про які історія поки що мовчить. Але зараз нас цікавить інше: ще у XVI-XVII століттях, у часи панування Речі Посполитої, часи Національно-визвольної війни на чолі з Б. Хмельницьким в картографічних джерелах Гійома Левассера де Боплана (1651 року) знаходимо Чортківщину на фрагменті одної із карт також із первісною назвою міста Czartkow (Чартков). Яка ж доля випала на первісну назву нашого міста, що її так навмисне чи з необережності змінено на Чортків? На географічних картах пізніших років вже всюди домінує назва Чортків.
Я твердо переконаний, що змінено назву міста навмисне, і радше з обережності, і посприяли цьому поляки, що мали першість на керівних посадах, вони, власне, і складали значну більшісь міського населення. Відчуваючи містичне втілення у первісній назві, вони свідомо змінили на Сzоrtkow. Адже первісна назва міста для цього етносу несла в собі негативну конотацію, теж саме, що для нас – теперішня. На польській мові чарт, те саме, що на українській чорт. Про правильність чи неправильність такої зміни судити не станемо, однак, скажемо, що доля польського народу, доля його представників не була байдужою панівній верхівці, а тим паче, мова якою він спілкувався і що вона передавала – її основна емоційна складова.
Власне, сучасне тлумачення назви міста Чортків хоч і несе негативну конотацію тільки для нас, українців, все повноправно має шанс бути зміненим. На жаль, ми змирюємось з таким необережним понівеченням первісної назви міста. Цікаво знати: один чортківський краєзнавець (поляк за національністю) говорить, що українці (і то бездоказово) змінили назву міста. Їх (треба відшукати у документах) мешкало в Чорткові на той час якийсь дріб’язок – усі були богобоязливими, працьовитими, моральними людьми…. Орієнтовно, як змінено назву й точна дата невідома… Додам, що це питання не є байдужим й для духовенства міста. От чому, наприклад, існує Бучацька єпархія з осідком (головним центром) у Чорткові, а не Чортківська? Над цим повинен, як на мене, задуматись кожен. Це, як би не було парадоксально, але суперечило б самій суті Церкви. Ще владика Іриней Білик пропонував перейменувати місто на Богородичне, але на заваді став церковний конфлікт. Хтось із місцевих краєзнавців назву пов’язував також із Богородичним ім’ям, посилаючись на те, що на горі Юрчинських був у давнину монастир Пресвятої Богородиці. Але така думка – один із зразків для нового освячення краю видається для чортківців дуже радикальною, простішою і аргументованішою розв’язкою для мешканців міста було б посутнє – це повернення до первісної назви (мені, наприклад, дуже цього хочеться!!!) Чартковіче чи Чартків. Скажете: незвично? Ні, звично, це звично… звичніше, ніж в часи комунізму проштампована назва Червоне. Настав час, коли нам, українцям, вкрай необхідно затямити, що долю Вкраїни не змінюємо масовим ,,ми”, а ,,я”… Бо “ми” тепер воює на Сході країни, а ,,я” повинно воювати на місцях, щоб стати цілісним ,,ми”. От думаю, як важитиме слівце кожного жителя м. Чорткова, коли, дай Боже, проводитиметься опитування щодо перейменування міста, щодо очищення його від комункультивізму, нечистого дріб’язку. Мені, як і кожному жителю міста, дуже б хотілось цього… Як сокровенною є назва дитяти, так і міста, села… Уже так багато комуністичних ідосистем змінилось; ті, що мозолили очі – впали… Ми ж й досі окутані невидимою ниткою безбожництва, хоч би й у назві рідної місцевості. Не дивно, що радянська система лиш планувала перейменувати на Червоне Чортків, однак залишила попередню назву – атеїзму у тій вистарчало… Назву міста треба міняти. Обов’язково. Є безліч варіантів… Не втратьмо свій шанс! Я, наприклад, хочу жити у Чарткові, а не Чорткові тощо. Сподіваюсь на підтримку такої ініціативи духовних провідників та інтелігенції міста.

Володимир Погорецький

6 коментарів

  1. Іван Безушко

    Чортків з кельтської виток , джерело …Складені топоніми типу укр. Чорториги См з цим же компонентом (пор. укр. Чарторий, Чортория, Чорторий) виводять на топонімічну основу Чарт-, Чорт-, закономірно розвинену з форми *тарт-, *торт-, відомої в Західній Європі: нім. Tarthun (DA, 50D), назва міста Тард – фр. Tardes (Піренеї) та ін. Ми вбачаємо і в цій основі кельтський апелятив, пор. кімр. tardd “вихід, виток, джерело”: тоді Чорториги означало б “джерело в розколині, западині”. Вагомий аргумент на користь саме такої етимології – назва довгого гірського хребта у Карпатах – Чортка (біля с. Битків і Надвірної ІФ), від якого, справді, як видно з карти, беруть початок аж десять річечок (!).http://nte.etnolog.org.ua/zmist/2004/N3/Art13.htm

  2. Андрій

    Автор статті тупить. Чортків – це польське місто до глибини кісток.
    Перейшло Україні по родянському спадку. Подивіться на костьол, на замок – всюди видно польське.

  3. Ненсі

    Завжди на певний період часу знаходилася людина, яка собі захотіла поміняти назву міста, ну бо їй так захотілося … Ви б краще, як написано вище зайнялися інфраструктурою, енергетика назви їм не подобається… Мої родичі вже багато поколінь живуть в Чорткові і це місто завжди малу таку назву. До вас вже було пару новаторів, але з тим і лишились! Краще подивіться в якому стані знаходяться пам’ятки архітектури !!!

  4. Медяник Олександр

    Я категорично проти переіменування міста. Якщо нічим зайнятись, можна покращити інфраструктуру Чорткова і благоустрій. Смітників і ліхтарів забагато не буває.

  5. V

    Майже 500 років Чортків є Чортковом і це нікому не заважало.
    Не треба уподібнюватись кізякам з Росії, які збили зображення Мефістофеля з пам’ятника архітектури, який було збудовано за царських часів і нікого він у ті часи не хвилював, на відміну від путінського «духовноскрепного» лайна.

    • Володимир Погорецький

      не 500 років, а більше 300. нехай для поляків він буде чортковом, а для українців – чартковом. слово – це, насамперед, духовна зброя.