Минула 72 річниця з моменту страшної трагедії, яка трапилась на залізничному мості у Заліщиках. Тут у 1941 році солдати радянської армії підірвали та скинули у води Дністра два залізничних вагони, переповнені політичними в’язнями. За словами очевидців, від гарячих котлів потяга вода у ріці закипала. У ній же від болю та мук кричали десятки ще живих людей. Нелюдські страждання не залишили шансів на порятунок нікому. Жахіття тих днів не можуть забути й нинішні покоління заліщан…
Сьогодні про жахливі події липня 1941 року нагадує одинокий кам’яний хрест на крутих схилах Дністра, поблизу залізничного моста у Заліщиках. На ньому напис: “Цей хрест є пам’яттю в’язням, що загинули влітку 1941 року від рук НКВС, вкинуті з вагонами у води Дністра”.
За радянських часів стверджували, що міст підірвали німецькі диверсанти, але насправді німці окупували цю територію 14 липня, а трагедія сталася 5-7 липня (точна дана не відома). Саме відступаючі енкаведисти підірвали вагони з політв’язнями на мості, що сполучає Буковину з Галичиною, – переконаний міський голова Заліщиків Володимир Бенев’ят.
– 5 липня 1941 року угорські війська, які були союзниками Німеччини, вступили у Заліщики. У той день енкаведисти не встигли вивести з міста політичних в’язнів. Серед них було багато людей з Коломиї, сусідніх районів. Їх завантажили у вагони та обмотали колючим дротом. Одні кажуть, що було два вагони, інші – три, однак дослідники більше схиляються до першого варіанту. Потім енкаведисти підштовхнули вагони локомотивом до моста і підірвали. Вони разом з людьми впали у Дністер. Після цього заліщани ще довго шукали та витягували з води трупи ув’язнених, серед яких було багато місцевих жителів. Декого з померлих людям вдалося впізнати. Так, один з місцевих жителів був похований у 1941 році на старому кладовищі. Цього року його могилу було упорядковано. Тут відправлялася панахида. Під час падіння вагони розбилися на дрібні уламки і води Дністра понесли їх разом з людьми за течією, тому багатьох в’язнів так і не вдалося знайти. Дослідником трагедії, яка трапилась у Заліщиках 5 липня 1941 року, є колишній директор Слобідської середньої школи, історик Антон Могилюк. Йому належить ряд наукових праць, присвячених даній тематиці, – розповів Володимир Бенев’ят.
З відродженням України заліщани спорудили на тому місці пам’ятний хрест. Щороку 5 липня в день трагедії жителі міста приходять до нього, щоб відправити панахиду і вшанувати пам’ять безневинно загиблих людей. У цей пам’ятний день у Заліщики з’їжджаються гості з усієї Західної України – Львівщини, Тернопільщини, Чернівеччини…
В одній зі своїх останніх праць Антон Могилюк наводить спогади очевидця трагедії Ф.С.Бабалюка. «Жив я тоді в селі Звенячин. Вранці 7 липня 41-го з’явився на цукрозавод, бо там працював. Радянські солдати мінували основні виробничі об’єкти. Про роботу й мови не було, тому я вирішив повернутися додому. На залізничній колії стояли чотири товарні вагони із заґратованими вікнами. Ешелон через міст пропускали, а вагони з людьми стояли. Я вже піднявся на горб, і все було видно як на долоні. Нарешті до паровоза підчепили вагони з людьми, а за ними – ще 6-7 вагонів. Весь ешелон перемістили на довжину моста. Охорона, офіцери, машиніст покинули ешелон і подалися в бік Заліщицької станції. Машиніст чимось обурювався, бо офіцер штовхав його в груди, розмахував револьвером. А приблизно через 10 хвилин страшний вибух підняв вагони з людьми над мостом. Наступної миті вони злетіли у воду. Зверху на них впав паровоз. У цьому місці вода, здавалося, кипіла, бо гарячі котли і пара нагріли її до високої температури. Ті, що перебували у верхній частині води, просто зварилися живцем. Видовище було страшне. Сталося це 7 липня 1941 р. десь о 15 год. Решта вагонів не впали у річку, бо від вибуху зчеплення розірвалося і вони відкотилися назад, на Кострижівську станцію».
Зоряна Гарасимів («Номер один»)