був 5 липня поетичний виступ викладача Буковинського ліцею-інтернату Антоніни Демчук у рамках заключного етапу VIII обласного благодійного фестивалю народної творчості «На крилах надій» для людей із обмеженими фізичними можливостями, який відбувся у столиці букового краю м. Чернівці…
Під час засідання літературно-мистецького об’єднання «У родинному колі» у приміщенні ресторану «Паркова вежа» та безпосередньо на сцені Літнього театру Центрального парку культури і відпочинку імені Тараса Шевченка уже на гала-концерті Антоніна Олександрівна вражала слухачів глибиною материнської любові, яку довірила віршованим рядкам, трепетними роздумами про сьогодення й життєву правду і щиро ділилася у поетичній сповіді гордістю за свого дорослого сина.
Такими ж хвилюючими були й поетичні переживання Ольги Горюк із с. Вітрянка, незважаючи на те, що вона уже давно прабабуся, її тугу за матір’ю неможливо було слухати без сліз.
Ще задовго до відкриття на майданчику перед входом у Літній театр сильні духом буковинці з усіх куточків краю, котрі навчились не зважати на свої діагнози і болі, мали нагоду поспілкуватись, познайомитись, переглянути виставку виробів декоративно-ужиткового мистецтва «Барви життя» і просто захопитися неймовірною хвилею наснаги й позитиву у відчутті своєї значимості й потрібності. А невеличка літературна виставка, підготовлена обласною універсальною науковою бібліотекою і М. Івасюка, одразу привернула мою увагу чимсь рідним і близьким – і вже за мить я зрозуміла, що серед книг багатьох буковинців, чиє здоров’я так часто шкандибало, спікаючись об хвороби, були давно знайомі збірки нашого дорогого Івана Семеновича Нагірняка… Скільки разів у колі своїх спілчан-земляків він їздив і окрилявся надіями на таких фестивалях, зворушуючи товариство своїм словом і нестримною любов’ю до людей і рідної землі!..
Зачаровували неповторною красою такі різноманітні і такі глибокозмістовні вироби, в які вдихнули яскраве творче життя люди, котрі давно перестали скаржитись на болі й проблеми, бо просто в одну Богом поціловану мить почали шукати рятунку й віддзеркалювати себе у барвах вишивки, у кольорах картин, у несподіваних творіннях з дерева, заліза й пластику. Однак перехоплювало дихання тоді, коли в обіймах пісні несподівано перед очима постав танок усміхнених жінок… на візку!..
У відповідь на запрошення організаторів з неабиякою приємністю передавала вітання від громади Новодністровська і я, адресуючи цим мужнім людям свої поетичні присвяти.
А на згадку про іще одну тремтливу зустріч на крилах надій залишилися не просто грамоти й сувеніри, а найголовніше переконання: життя – одне і кожна мить у ньому – неповторна, тож слід торкатися його кожної струни із вдячністю та любов’ю.
Інна ГОНЧАР
