У ці червневі дні ми зберігаємо пам’ять про так звану Чортківську офензиву – велику, справді унікальну подію в нашій історії, до якої безпосереднє відношення мав наш сивочолий Чортків. Жаль тільки, що чортківські владці протягом багатьох років так і не спромоглися увіковічнити цю подію у скульптурній композиції, якихось мистецьких, фестивальних дійствах тощо, бо вони завжди були перейняті не історією рідного краю, патріотичним вихованням молодого покоління, а власним достатком, збагаченням. Але, гадаємо, що строгі акценти ще розтавить час…

Про Чортківську офензиву

Чортківська офензива, тобто наступ, була здійснена славними синами України у червні 1919 року. Подія ця порівняно недалекого минулого до недавнього часу була вкрита облудним мороком заідеологізованих праць істориків та ідеологів комуністично-більшовицької держави.
Першочерговим стало завдання збройного захисту свободи та незалежності молодої Української держави, якій важко було розраховувати на допомогу зовні. Необхідно було витіснити польських інтервентів за межі української етнографічної території й забезпечити охорону державних кордонів. Для виконання цих завдань уряд ЗУНР приступив до організації регулярної Галицької Армії (в літературі вона здебільшого називається Українською Галицькою Армією – УГА). У січні 1919 року УГА нараховувала 70 тисяч осіб і 60 гармат, а влітку того ж року – до 100 тисяч вояків, які мали на озброєнні 160 гармат, 550 кулеметів, 20 літаків.
Боротьба на польсько-українському фронті тривала зі змінним успіхом, доки на підмогу частинам окупантів не підоспіла у травні 1919 року сформована у Франції й оснащена найкращою на той час зброєю 80-тисячна армія генерала Ю.Галлера. Українські війська під натиском чисельних свіжих і добре озброєних польських сил почали відступати. Болючі питання на фронті посилювала зневіра українського вояцтва в політичному хисті уряду ЗУНР, який довіряв Антанті й не зумів розгадати політичного віроломства поляків. До того ж румуни, використавши трагічне становище УГА, 24 травня 1919 р. перейшли галицько-буковинський кордон і почали займати південно-східні повіти Східної Галичини. Внаслідок тритижневої офензиви армії Ю.Галлера полякам вдалося захопити майже всю Східну Галичину, галицько-українське військо змушене було відступити зі Львівщини через Тернопільщину до Збруча.
Розробку плану так званого “Чортківського пролому” та його організаційного здійснення, як правило, приписують генералові Олександру Грекову. Не виключена можливість, що ця військова операція була передбачена ще його попередниками.
Почала Чортківську офензиву 7-а бригада УГА, яка 7 червня 1919 року здобула Ягільницю. Першого удару, що потягнув за собою всю УГА, завдав 13-й полк піхоти 7-ї бригади під командуванням сотника Дибуляка. А наступного дня об’єднані сили 7-ї, 3-ї та 1-ї бригад УСС здобули Чортків. Тут до рук переможців потрапила більша частина польської артерії, кілька сотень полонених і обози. Того ж дня 5-а сокальська бригада зайняла Копичинці. Звідси 1-й корпус рушив у напрямі Теребовлі й Тернополя, 2-й пішов на Бучач, 3-й почав наступати лівим берегом Дністра, в напрямку Галича. Уже 10 червня частини 2-го корпусу УГА були в Трибухівцях, а наступного дня зайняли Бучач. Розбивши противника під Язлівцем, 3-й корпус УГА швидко просунувся на лінію Монастириська-Нижнів.
УГА, перебуваючи в безвихідному трикутнику ворогів, здеморалізована невдачею, здесяткована дезертирством слабкодухів, голодна й неодягнена, майже голіруч, за мінімальних засобів зброї, наступала на противника й ламала його застави. Та зрив безприкладного героїзму і самопожертви українського воїна не міг тривати довше, ніж це дозволяв запас набоїв. Та й противник, ситий і озброєний, досить швидко отямився від першого переляку й почав чинити чимраз сильніший опір, а потім перейшов у контрнаступ.
Усі здатні до зброї добровільно вливалися в ряди українського війська. Та нестача зброї й боєприпасів не дозволила використати цей ентузіазм. З 90 тисяч осіб, що зголосилися до збірних призовних пунктів, до війська було взято 15 тисяч, а решту розпущено по домівках. Щоб якось спинити боротьбу на польському фронті й кинути війська проти більшовиків, місія головного отамана УНР С.Петлюри 16 червня уклала з польським командуванням перемир’я.
При цьому було визначено демаркаційну лінію (лінію Дельвіга), що пролягла від Заліщиків річкою Серет, далі біля Тернополя, Острова, а потім залізничним шляхом до Литятина, звідти – уздовж Золотої Липи до Дністра. Та начальна команда УГА цієї угоди не визнала. Тим часом швидко стягнуті поляками нові сили вже 24 червня змусили третій корпус відступити зі своїх позицій. Спроба третьої бригади форсувати 24 червня Гнилу Липу під Янчином закінчилася невдачею. На фронті третього корпусу противникові вдалося відтиснути 2-гу бригаду від річки Свірж.
Територія, зайнята українськими військами, почала скорочуватися. До середини липня 1919 року польські інтервенти відтіснили другий і третій корпуси УГА за Стрипу.
Перший корпус протримався в Тернополі до 15 липня. Того ж дня поляки зайняли лінію Теребовля – Товсте. Тимчасово більшовики відтіснили придніпровські частини з південної Волині й північного Поділля та вийшли на річку Збруч, зайнявши позиції на лінії від її витоку до Гусятина.
Невдача Чортківської офензиви через нестачу зброї, боєприпасів поставила перед командуванням УГА питання “що робити далі?”. 8 липня 1919 року до Борщева, де тоді перебував Є.Петрушевич, прибув С.Петлюра. На цій зустрічі, враховуючи складність ситуації, було прийнято рішення про перехід УГА та уряду УНР на Східну Україну. Протягом 16-18 липня 1919 року Українська Галицька Армія (чисельністю приблизно 40-45 тисяч стрільців) перейшла Збруч і в Кам’янці-Подільському об’єдналася з армією УНР.
Коли стрільці переходили через Збруч, то могли з повним правом, долаючи сум від прощання з Галичиною, сказати: “Наша совість – чиста. Для волі свого краю, свого народу ми зробили все, що могли”.
Героїчна та трагічна польсько-українська війна 1918-1919 років і зокрема Чортківська офензива дали багато прикладів високої національної свідомості галичан, розуміння ними державних обов’язків.
Наслідки Чортківської офезиви були справді вражаючими. Нежданими успіхами частин УГА захоплювалися всі. До них зголошувалися десятки тисяч новобранців. Наскільки в той бурхливий час серед галичан панувало велике піднесення, свідчить такий факт. Із села Звиняч на Чортківщнні добровольцями в УГА зголосилося 250 осіб, 18 як герої полягли в боях, серед них підхорунжий Василь Мальований.
Прошитий кулями, він упав смертю хоробрих під Лисонею. На честь загиблого за волю України поет Роман Купчинський створив пісню “Заквітчали дівчатонька”. Та, на жаль, за браком одягу і зброї, як зазначалося вище, з 90 тисяч зголошених армія могла прийняти лише 15 тисяч. Відсутність амуніції, транспортних засобів, скорострілів, гармат стала причиною того, що наприкінці червня ця славно розпочата військова операція зазнала поразки під ударами свіжих польських сил. Галичанам довелося спішно відступати, адже їхня 50-тисячна армія не змогла протистояти добре спорядженій 150-тисячній польській. Ось уже позаду залишені ними Чортків, потім Борщів, а 16-18 липня змушені були перейти Збруч. Рідну землю окупували поляки. Після важких переходів і короткого перепочинку переорганізована УГА рушила з армією УНР на Київ.
Щоб увіковічнити цю славну історичну подію для майбутніх поколінь, необхідно в нашому місті, до якого вона має безпосередній стосунок, встановити пам’ятник на честь Чортківської офензиви.

Яромир ЧОРПІТА,
директор районного краєзнавчого музею,
заслужений працівник культури України