Поза сумнівом, поет Ігор Павлюк – одна з найприкметніших постатей сучасної української літератури. Його твори заслужено викликали неабиякий резонанс у культурному світі. Яскравим підтвердженням цьому – нещодавня відзнака, якою пошанував автора з України (до речі, уперше в історії нашого письменства) англійський ПЕН-клуб.
Вірші пана Ігоря перекладені багатьма іноземними мовами та мають своїх поцінувачів у Європі, в Азії, на американському континенті. У Великій Британії, наприклад, вийшла книга поезії «Політ над Чорним Морем» в інтерпретації Стівена Комарницького. Презентація останньої нещодавно відбулася в Оксфордському університеті. І ось нова письменникова зустріч – цього разу з незвичайною аудиторією – у стінах Львівської виправної колонії №48. Треба сказати, що нинішній гість (так уже заманулося долі) свого часу разом із «зеками» будував автомобільну дорогу у Забайкаллі, на сибірських теренах. Отож світ душевних переживань ув’язнених не є для нього за сімома, так би мовити, печатями. І все ж… Були деякі побоювання на рахунок того, як сприймуть засуджені рядки крилатого натхнення у своєму колючому, даруйте за поетизми, саду. Та ось зазвучало поетове слово: про незабутніх бабусю і дідуся, які виховували сироту (ось вона, біографія митця!), про незайману душу рідного волинського лісу, про Україну і Світ… А яке враження справив на слухачів поет своїм віршем «Дівчинка»!.. Дозволю собі процитувати твір повністю:
Плаче дівчинка боса
На бабусин поріг.
Розчарована осінь
Клигає по дворі.
На душі прохолода.
Навіть півень затих…
– А кого тобі шкода?
Каже дівчинка:
– Всіх…
Ані патетики у вірші, ані художніх прикрас. Та поезія виграє кольорами веселки, дарма що тематика зовсім не весняна, — стільки тут світла, добра, людяності, що йдуть од ліричного «я» маленької героїні.
Закінчується зустріч… Засуджені дякують поетові (його прихід до них того вартий). А ми укотре переконуємося: людина, як та рослина, повинна тягнутися до світла. І тоді темрява відступить.
Роман Вархол, член НСПУ, тюремний учитель.