Місто Чортків багате на архітектурні споруди, які спроможні зачарувати уяву гостей. Ці славні пам’ятки свідчать про високу культуру та духовність наших предків, вони гармонійно вписалися у сучасний ландшафт міста. Серед них важливе місце займає домініканський костел святого Станіслава.
Незважаючи на замішання стилів, краса архітектурних ліній та гармонійне співвідношення форм, досконалість окремих деталей чортківського костелу дають підстави віднести його до найкращих пам’яток костельного зодчества, що збереглися на території області до наших днів.
Цей величний костел, як свідчать спеціалісти, нічим не поступається своєю архітектурою Львівському кафедральному костелу. Його споруджено на місці старого, який заснував у 1610 році чортківський воєвода Станіслав Гольський. Під час численних нападів татар на Чортків тут переховувалося місцеве населення, бо костел був оточений високими оборонними мурами.
У 1663 році під час походу на Смоленськ тут був проїздом польський король Ян Казимир, який взяв участь у святій Літургії в місцевому костелі. У 1683 році тут побував король Ян III Соб’єський.
Наприкінці XIX ст. населення Чорткова настільки зросло, що костел не вміщував усіх парафіян і тому почали будівництво нового храму й монастиря, а старий костел разом з частиною мурів і веж було розібрано та споруджено новий у стилі «надвіслянської готики» Ця перебудова тривала 9 років і була майже закінчена перед Першою світовою війною. Проект нового костелу підготував видатний польський архітектор, професор Краківського університету Ян Сас-Зубжицький, скульптурні фігури святих виготовили уславлені майстри Чеслав Стовп і Даміан Станкевич. Варто згадати, що Ян Сас-Зубжицький є також автором проекту костелу оо. капуцинів у м. Львові, церкви і костелу у селищі Товстому Заліщицького району, каплиці у с. Рожанівка біля Товстого і ще кількох архітектурних споруд в Західній Галичині (сучасна територія Польщі). Під час війни постраждали дзвони, які було знято і вивезено росіянами, окрім найбільшого, який окупанти не змогли зняти. 1917 року, під час наступу німецьких військ, дзвін розбили і таким чином зняли. Через два роки дзвони було повернуто з Росії і знову поставлено.
До костела прилягало старе приміщення колишнього монастиря. В ньому розташовувалась захрестія, парафіяльна канцелярія, а також приміщення, де жили монахи, і садиба. В приміщенні нового монастиря був рефектат, на другому поверсі – приміщення для монахів, вітальний зал і бібліотека з архівом. В архіві зберігались документи, пов’язані з історією монастиря. Надзвичайно цінна хроніка загинула під час наступу більшовиків.
В монастирі було багато ікон, стародавні історичні картини, пов’язані з діяльністю монастиря, а також особисті портрети польських діячів.
Одразу після більшовицької окупації 1939 року майже весь монастирський будинок з усім господарством перейшов до рук військових. Домініканцям залишили тільки чотири кімнати. Головний вхід до монастиря охороняла міліція, а входити дозволялося тільки до шостої години вечора. 1 грудня 1939 року комуністи планували взагалі виселити домініканців, але вірні стали на захист священиків.
Постраждав монастир від татарської навали, йосифінської касати, коли на території колишньої Австро-Угорщини насильно зачинялася більшість монастирів, більшовицької окупації. Але в кожних умовах ченці проявляли себе як справжні апостоли Божого слова, що викликало довіру і симпатію з боку мешканців Чорткова.
Безумовно, що найбільшою жорстокістю відзначилась безбожна радянська влада. На початку липня 1941 року перед загрозою фашистської чуми безвірки з лав радянської армії підпалили монастир і костел, але чортківчани вчасно погасили полум’я. А ще енкаведисти замордували на Червоному Березі або Стінці (околиця Чорткова) отців-домініканців: Юстина Спирлака, Яцека Місюту, Анатолія Знаміровського і брата Андрія Бояковського. У монастирі були замучені також о. Геронім Льонгава, бр. Регінальд Червонка, бр. Мефодій Іванішчув, Йосип Вінцентович. Похоронені отці-домініканці у склепі на міському кладовищі.
До 1946 року костел св. Станіслава належав римо-католикам, у 1947-му його передали православній громаді міста. У1959 році з ініціативи місцевих властей храм перетворили на склад міськторгу.
У 1989 році костел повернуто оо. домініканцям, які сьогодні активно розвивають свою душпастирську діяльність. Він став відновленим центром християнської духовності для католиків латинського обряду як в самому Чорткові, так і в його околицях.
У лівій наві костелу містилися три вівтарі: святого Йосифа, Матері Божої Неустанної помочі, який під час Страсного тижня заміщував «Божий гріб», святого Домініка, засновника монашого ордену.
До речі, отці-домініканці оселилися в Чорткові на початку XVIII ст. У перші десятиліття XX ст. вони розгорнули велику апостольську працю: діяла Католицька Акція, Маріянське релігійне братство. Відбувалися зустрічі інтелігенції, зібрання духовенства чортківського деканату. Домініканці опікувались Товариством св.Зити (домашніх господинь), католицькою молоддю, хворими в лікарнях, відвідували ув’язнених, а також їздили по навколишніх селах, відправляли св. Месу та провадили шкільні катехизми.
Окрім того, при домініканцях існували коло міністрантів, Євхаристична Круціата, Розарієве коло і III Домініканський орден. Монастир мав своє господарство: поле, сад, власний млин, коней і корів.
В правій наві костелу св. Станіслава також було приміщено три вівтарі: Серце Ісуса, святого Теофіла, на якому під час Різдва Христового ставилась «вифлеємська хатка», святого Антонія.
Особливої уваги заслуговував головний вівтар і середні престолики бічних повздовжніх частин. Майстерно виконана різьба фігур святих із чудовим барельєфом відтворювали картини з життя Ісуса Христа та апостолів. В головному вівтарі був приміщений образ Матері Божої Руженцової (св. Вервиці). Правдоподібно, історія чудотворного образу починається з Островні під Вітебськом (кінець XV ст.), де він був знаний як Островецький. У 1654 році під час експансії росіян на білоруські землі домініканці таємно вивезли образ до Львова і помістили у костелі св. Марії Магдалини. Там протягом десяти років образ прославився 86-ма чудами.
Польський король Ян Казимир під час військового походу на Москву (1663) подарував святу реліквію чортківським оо. домініканцям.
Раніше на образі був напис латинськими літерами: «Ян Казимир, король Польщі, був у Чорткові з чудотворним образом із Островні».
У Чорткові цей чудотворний образ Матері Божої Розарію був у великій пошані 300 років. Його прикрашали срібні корони і шати, воти і коштовності. Образ закривався рухомою заслоною, мальованою масляними фарбами. У 1945 році святу реліквію було перевезено до Кракова, де її піддали консервації, а у вересні 1983 року вона виставлена в каплиці Котовських костелу св. Яцка у Варшаві.
В наш час у Чорткові знаходиться її копія, яку короновано 29 серпня 2009 року.
Серед багаточисленних різьблених атрибутів були в костелі герби власників Чорткова: Гольських, Потоцьких, Лянцкоронських, Садовських, Борковських, фундаторів і покровителів костелу і монастиря. Слід згадати, що серед небагаточисельних атрибутів, які збереглися після наступу безбожного радянського режиму на храми, в Олеському музеї зберігається фігура ангела – робота всесвітньо відомого скульптора Пінзеля, яка свого часу була окрасою казальниці у чортківському костелі.
Поруч середнього вівтаря, розташованого з правого боку, знаходилась опечатана скляна домовина, у якій зберігались частиці мощів святого Теофіла, покровителя рицарста. Цю реліквію привіз у Чортків в середині XVIII ст. Йоахім Потоцький. Після Другої світової війни посудина з святими мощами була вивезена з Чорткова, тепер вона зберігається у базиліці м. Ярослава (територія Польщі).
Поруч вівтаря у стіну була вмонтована пам’ятна таблиця, присвячена Йоахімові Потоцькому, а під нею у виїмці зберігалось в спеціальній посудині серце Й. Потоцького, пожертвуване святому Теофілові.
На двох стінах було вмонтовано дві таблиці, одна з них присвячена творцям Конституції 3-го травня, інша, встановлена 1883 року на честь засновників чортківської землі, а також пам’яті короля Яна III Соб’єського, який свого часу очолював польське військо в боях під Віднем.
У підземелях костелу, до яких вхід замурований, знаходяться віддавна гробниці знатної шляхти, серед якої й гробниця фундатора костелу каштеляна Стефана Гольського.
Володимир Погорецький