Про генделики, що відкривалися в Чернігові у 90-ті роки, можна писати захоплюючу повість чи навіть роман. І не тільки про Чернігів, а й про всі українські міста і села, де тоді, як гриби після дощу, виростали шинки і корчми, трактири і бари, кнайпи і пивниці та інші наливайки, де, вибачте за тавтологію, наливали нашому братові усміхнені молодиці чарчину низькопробної горілки. Нині майже всі вони закриті.
Закрите кафе «Мрія» на проспекті Перемоги, поблизу видавничого комплексу, де розташована більшість редакцій. Колись тут був найдальший закуток продуктового магазину, в якому продавали рибу, але купувати заморожений кістлявий хек та солону кільку чернігівцям не дуже хотілося, і приміщення зрештою відділили під кафе. І відразу воно стало людним — тут наливали і каву, і чай, і, звісно, щось міцніше.
Уподобали це місце й ми, журналісти. Заходили і в обідню пору, й інколи після роботи, запрошували сюди друзів. Сподобалося кафе своїм затишком та чистотою і відомим київським поетам Олексію Довгому та Миколі Мірошниченку, їхньому російському колезі Владимиру Сорочкину, який нині очолює Брянську письменницьку організацію…
Але змінимо реалії і перенесемося подумки до Риму, в кав’ярню «Греко», що запрошує обожнювачів запашного напою аж із 1760 року. Свого часу там смакували кавою і вели задушевні розмови з друзями Гете і Шопенгауер, Байрон і Шеллі, Ліст і Вагнер, Брюллов і Чайковський, Герцен і Тютчев, Шаляпін… Микола Гоголь тут дописував «Мертві душі».
Певно, не всі вони були за життя знаменитостями. Це вже нині на стінах кав’ярні їхні портрети та автографи, серед яких і гоголівське факсиміле з листа до товариша Петра Плетньова: «Про Росію я можу писати тільки в Римі, тільки там вона постає мені вся у своїй громаді…» Кав’ярнею пишаються не тільки її власники, а й уся Італія, хоч серед цих знаменитих завсідників — жодного італійця. Вміння шанувати в цій країні минувшину, яка б вона не була, для нас дуже повчальне.
Адже ми вже ніколи не знатимемо, де століття тому зустрічався Михайло Коцюбинський з Борисом Грінченком (не тільки ж у себе вдома), де чаював з коханкою Шурочкою Аплаксіною. А через піввіку Євген Гуцало та Володимир Дрозд, тоді ще молоді журналісти, щодня обідали в ресторані «Десна», де замовляли фірмову страву тамтешніх кухарів — величезну, засмажену під колір скрипки Паганіні, відбивну зі свинини, обов’язково — на кісточці. «Відтоді я більш ніде не смакував таким делікатесом, ні в Україні, ні за рубежем», — ділився зі мною спогадами Євген Пилипович. Ресторану «Десна» там, звичайно, теж нема…
Про «Мрію» ж помовчимо — в ній тепер магазин «Вічна пам’ять», куди рідко заходять мешканці. Та краще б до нього взагалі не заходити…
Володимир САПОН
Чернігівщина