Вирішив поділитися спогадами про моїх односельчан, які полягли за волю України, і про чортківський процес у 1950 році, очевидцем якого я був. З нашого невеликого села Слобідка Заліщицького району у лавах УПА воювало 40 чоловік, 38 з них загинуло, у тім числі 3 дівчини. Марію Церковну живцем спалили у підпаленій хаті у 1946 році. Вона тричі виповзала з вогню, але кати кидали її знову за те, що її брат Антон Церковний не здавався більшовикам до останньої краплини крові і вбив начальника гарнізону лейтенанта Савкіна.

Павліну Могилюк кати схопили, але живою до тодішнього райцентру Товстого не довели – закатували в селі Антонові. Марцелію Присяжнюк розстріляли на порозі своєї хати у 1949 році. Жителя нашого села, вояка УПА Антона Маринюка облили бензином і спалили живцем у 1946 році.

Учасників національно-визвольних змагань ОУН-УПА, які потрапили до рук більшовицьких катів, передавали в руки так заного “правосуддя”, а насправді в руки беззаконня. Їх звинувачували у бандитизмі, зраді батьківщини, а те, що вони в ім’я незалежності України йшли на смерть, перекручувалось, фальсифікувалось.

Я був свідком такого “правосуддя”. Восени 1950 р. під час навчання у Чортківському педучилищі мене викликали в кабінет директора і там чоловік у цивільному вручив мені дві перепустки, які я нікому не мав права показувати, а зразу ж йти у будинок культури, який був оточений військами НКВС. При вході я віддав синю перепустку, потім біля дверей на другому поверсі – червону. Мене направили на балкон, який був обгороджений чекістами. На першому поверсі біля сцени половина зали була порожня, а далі сиділи переважно військові.

Ось тут я і почув страшну звістку: “Йде засідання військового трибуналу. Будуть судити бандитів. Ввели підсудних – Сказінського, Бегерського, Малинника і Поповича, якому виповнилося ледь 18 років. Біля кожного охорона: два солдати і старшина. Мене вразила стійкість повстанців, які відкидали всі звинувачення. Державний обвинувачувач генеральний прокурор СРСР Руденко звинувачував воїнів УПА в тому, що вони служили німецьким фашистам, отримували від них зброю, а тепер служать американським імперіалістам. Прокурор підкреслював, що УПА не має підтримки в народі, що її підтримують тільки куркулі й духовенство.

Підсудні давали гідну відсіч цим надуманим аргументам. Вони заявляли: «Ми воювали проти німців, а тепер проти більшовиків, зброю ми брали в бою з німцями і більшовиками. Німці тільки в Чорткові розстріляли 52 членів ОУН. Нас підтримував і підтримує український народ, годує, одягає, переховує, лікує. А куркулі найчастіше зраджують, боячись за своє багатство. Зараз народ не може підтримувати, бо всі його обдерли до нитки, загнали в колгоспи, а найбільш свідомих і непокірних заслали в Сибір…”

Голова суду після цього перебив підсудного Сказінського і позбавив слова.

Прокурор вимагав для всіх підсудних розстрілу, при цьому він використав приповідку “Скажених собак треба знищувати». В останньому слові підсудні своєї вини не визнали. Підсудний Бегерський сказав, що боровся за Україну. Йде на смерть свідомо, готовий прийняти смерть перед народом. Але кати побоялися цього. Підсудний Сказінський сказав те ж саме і просив зберегти життя вісімнадцятилітньому Поповичу. Цього просив і адвокат. Але вирок був невблаганний. Усім чотирьом присудили смертну кару. Де їх могили – не знаю.

Антон МОГИЛЮК,

с. Слобідка Заліщицького району