“Дивно, але всі десять хвилин ходьби в протилежний кінець робітничого містечка, де Таїса мешкала, мимохіть думав про неї. Авжеж, відколи її пам’ятав, була “не, як усі дівчата”, бо її мама, бабця, і прабабуся вміли поробляти. Через те, хоча виглядала доброю та шляхетною, не мала подружок. Але й хлопчаки не наважувалися чимось образити. Коли ж виросла миловидою кароокою юнкою, десь у восьмому класі, несподівано стала першою, хоч і таємною, пристрастю Силантієвого серця…”
Нелюба сваха (новела)
Другий день поспіль з невеликими перервами не по-літньому сльотило. Тож Силантій, більше не знаходячи в хаті чим зайнятися, таки мусив іти до Таїсії, щоби нарешті взятися за давно обіцяне лицювання стіни в кухні. Якби ту роботу мав виконати для щиросердої Аврелії, теж овдовілої свахи – тещі свого молодшого сина, то давно б упорався. Але починати справу в Таїсії не квапився, хоча її донька була не гіршою невісткою. Також народила двох онуків і тримала три кути не бідного, затишного обійстя в рідному селищі. В тому, звідки Силантій зі старшою свахою походили й де донедавна проживали. До того ж вони колись навіть у одному класі навчалися…
Неквапливо склавши інструмент зі шафки, що в лоджії, в свою містку наплічну сумку, майстер іще чомусь снував туди-сюди помешканням, аж урешті дружина, яка не надто вникала в його проблеми, забідкалася: “Та вже йди, а то жінка, напевно, зачекалась, нагнівається…“ Хотів зауважити, що нема куди квапитися, бо сваха, як квочка на яйцях, сидить удома, а наступний раз поїде до Польщі підзаробити лишень восени. Проте її образа – інша річ… Тому, промовчавши, вийшов з квартири. На вулиці ж накинув на голову капюшон штормівки, розкрив парасолю і рішучіше закрокував у нудну мжичку.
Дивно, але всі десять хвилин ходьби в протилежний кінець робітничого містечка, де Таїса мешкала, мимохіть думав про неї. Авжеж, відколи її пам’ятав, була “не, як усі дівчата”, бо її мама, бабця, і прабабуся вміли поробляти. Через те, хоча виглядала доброю та шляхетною, не мала подружок. Але й хлопчаки не наважувалися чимось образити. Коли ж виросла миловидою кароокою юнкою, десь у восьмому класі, несподівано стала першою, хоч і таємною, пристрастю Силантієвого серця. Воно тріпотіло від її погляду, що невинно зачаровував, однак він, перш аніж з нею бодай заприятелювати, якось ненароком признався дідові, перед яким не мав секретів, хто з дівчат у класі йому найбільше подобається. Материн батько був розумним, не марновірним і не марнослівним чоловіком, отож, перехрестивши внука, твердо мовив: “Борони тебе Боже, хлопче, і твоїх нащадків, пов’язуватися з тим відьомським кублом!..“ Дідове строге застереження непомітно, без наслідків, побороло юне почуття, яке, знать, виявилося ще не зачарованим…
Закінчивши школу, Силантій необдумано подався в неперспективний технікум, а опісля, відслуживши у війську, незадовго покинув роботу за спеціальністю. Зате вдало одружився й вчасно перекваліфікувався на будівельника. Таїсія ж несподівано вступила до університету. Його закінчивши, повернулася в рідне селище з немовлям – донькою і своїм помітно старшим, але привітним чоловіком, який швидко здобув авторитет доброго педагога. Відтак люди все рідше говорили про відьомство родичок учительської сім’ї, тим паче, бабця померла, а мати з батьком перебралася до молодшої доньки, котра вийшла за сина великого начальника зі сусідньої області.
Минали роки. Змінювалося життя. Історію з юначої пори Силантій уже навіть подумки не згадував. Таїсію ж рідко бачив, та й то ніколи навіть не заговорив. Тим часом непомітно став парубком його старший син, а в неї виросла доня – одиначка. І яка сила була винна, що молоденькі покохали одне одного? Три роки вони зустрічалися. Батько, як зазвичай, найпізніше про все довідавшись, старався відмовити сина, достеменно переповів слова свого діда. Та парубок виявився більше зачарованим красунею з відьомського роду, ще й мав незалежний характер. Словом, закінчивши коледжі, діти таки побралися. Таїсія з чоловіком одразу купили в сусідньому робітничому містечку невелику квартиру, здарувавши особнячок молодим. Так постановив сват – педагог. Він був противником того, щоб діти з сіл утікали на балкони, а старі гарували на землі. За рік і Силантій залишив свій будинок з садом молодшому синові, який одружився, а з дружиною перебрався теж у недорогу квартиру в тому ж містечку. Життя скоро внормувалося. Народилися перші внуки. Щоправда, потім, упродовж кількох місяців раптово померли обидва Силантієві свати. В той сумний період йому часто снився дідо, невгамовно картаючи за те, що не прислухався до застереження. Неприйняття Таїсії посилилася, ніби в снах отримав незаперечні докази якоїсь її провини. Хоча то був, радше, його підсвідомий, лиш пригаслий сором перед своїм першим коханням, про який і дотепер не міг собі зізнатися…
Сваха відчинила, щойно Силантій постукав у двері. В старому спортивному костюмі й шапочці, схожій на тюбетейку, вона виглядала готовою до роботи. А милозвучно відповівши на привітання, ані тоном не виказала, що зачекалася пана майстра. Лише стіна, яку мав облицювати, вже була очищена від клейонки та поґрунтована. Сват не додумався вибачитися за запізнення, втім, приємно здивований, похвалив Таїсу за допомогу, та пішов у ванну переодягатися. Зрештою, в будь-якому разі він не збирався задля кількох квадратних метрів тут затриматися довше, ніж на день. До того ж іще місяць тому, навідавшись з дружиною, все до плиточки виміряв, перевірив і узгодив. Узявшись за облицювання, незадовго сам собі здивувався, бо не міг пригадати, щоб десь так швидко та якісно йому виходила ця копітка, хоча й звична робота. І настрій змінився, навіть наважився б розговорити сваху, яка наодинці з ним здебільшого мовчала, часто відлучалася з кухні, але від якої хтозна, що можна було чекати…
За трохи вона запитала, коли майстер хотів би пообідати. Відповів, як закінчить, адже залишалося роботи ще на якихось дві години. Та на додачу здивував:
-Потім, свахо, буде смачніше. Посидимо довше, бо ж ми за п’ять років по – родинному і не розмовляли…
-Згідна. – А чорні жіночі брови аж підстрибнули.
Коли ж він, як і обіцяв, закінчив облицювання, вже переодіта в сукню господиня просіяла:
-Чудово зроблено, свате, тож тепер мий руки, переодягайся. І прошу в покій до столу.
Таїсія знала, що Силантій, який і раніше не любив пиятик, останнім часом був іще обережніший зі спиртним, втім, задля такої оказії поставила пляшку домашньої настойки. Він же більше б зрадів купованому сухому вину, але погодився, щоб налила йому пів чарки рубінового напою. Зачекавши, поки чоловік не лише закусить, адже вже перевалило далеко за полудень, господиня знову налила і несподівано повернулася до згаданої теми:
-Справді, свате, як ти недавно зауважив, за ті роки ми не породичалися, а радше чужалися. Однак, розумію, в тому більше моя провина. Також моєї мами, бабці, прабабусі…
-Облиш, Таїсіє… – знітився, по – своєму зрозумівши її перші слова.
-Так, Силантію, – ніби його не почувши, продовжила переконливо, – здається, ти багато чого не знаєш. Та особлива неприязнь вашої родини до нас розпочалася давно, ще в часи Другої світової війни. Перед нею моя бабця Павлинка була дівчиною “кров з молоком”, а твій дідо – гарним, дієвим парубком. І мешкали вони на одній вулиці. Отож не дивно, що вона в нього безтямно закохалася. Проте з тим нашим клеймом тоді теж було непросто чоловіка приманити. А доня вже пів року мучилася, тому прабабуся Текля привернула їй любого парубка. Все мало вийти на добре, але почалася війна. Твого діда поляки забрали на фронт. За два тижні прийшла звістка, що він загинув. Тим часом на бабцю кинув оком більшовик з Слобожанщини, який одразу за червоною армією прийшов у наше селище радянську владу встановляти. Він дивився, аби дівка була не з панського роду…
– А незадовго з’явився живий, здоровий дідо. І що?.. – Силантій спробував відгадати подальший хід подій, хоча тієї історії не знав і був здивований.
-Так. Він безтямно образився, мав намір відбити дівчину в нахабного представника безпощадної влади. Тож розумна прабабуся Текля, щоб парубок не сохнув і, дійсно, не натворив біди, якось закликала його додому й непомітно відробила любов до Павлинки. Правда, мало виникнути рівносильне протилежне відчуття. Тобто ненависть. Потім, як наступали німці, більшовик втік зі своїми. В той час твій дідо вже одружився і не виходило щось змінити. За німців наша родина допомагала хлопцям з лісу. Від любові до одного з них бабуся народила мою маму…
Вони знову випили й Силантій, заінтригований розповіддю свахи, несподівано для себе запитав:
-А хто ж, і як у ті далекі сімдесяті взнав мої хлопчачі почуття до тебе, що їх теж переробили на протилежні?
-Твій дідо, з місяць не давав ні бабці, ні мамі спокою. Плював мені вслід на дорозі… Я ж у себе тебе закохувати й гадки не мала.
-Гаразд, припустимо, між нами все так і було, – чоловіка несподівано охопив сором. Самолюбство ж запитало:
– Тоді чому ти дозволила одружитися моєму синові з твоєю донькою?
-Чесно, була проти того шлюбу більше, ніж покійний чоловік, але мусили погодитися, бо донька заявила, що нас зречеться.
– Я ж думав, у молодих тепер усе по – іншому. – І Силантій, сам наповнивши чарки, вперше відкрився перед тією жінкою: – За справжню любов, свахо!
-За щастя наших дітей у ній!
Вони обоє повеселішали і все краще розуміли одне одного. Тоді чоловік не то жартома, не то серйозно запитав:
-Таїсо а що можна зробити, аби я вже назовсім позбувся тієї неприязні до тебе?
-Ти вже частково подолав той шлях, випивши моєї настойки… – її звабливі карі зіниці зіщулилися. – Однак мушу запитати: ти щиро того хочеш? Подумай, бо завершальний крок може бути в минуле…
-Так. – відповів твердо.
-Сподіваюся, обоє не будемо шкодувати за той учинок. – Жінка підвелася з – за столу, ступила до дивана і легка строката сукня вмить спурхнувши через її голову, впала до ніг.
Силантій, наче закаменілий, втупився в оголений по – дівочому стрункий стан. Вона, клично простягнувши руку, майже прошепотіла:
– Іди сюди.
Чоловік підвівся з крісла і слухняно рушив до неї, у юність…
За вікном вияснилось, але вже вечоріло. Вони обоє, ще ледь одягнуті, сиділи на дивані, коли задзвонив мобільний Силантія. Ввімкнув його і вийшов у передпокій. Телефонувала дружина:
-Як справи, майстре? Як Таїсія?
-Роботу закінчив. Господиня, наче задоволена. Вечеряю.
-Гаразд, милий. Цілую. Чекаю. – округлила, як він, лаконічно.
За хвильку чоловік і жінка повернулись ненадовго до столу. Дивлячись одне одному в вічі, підняли повні чарки “за потаємну.” Попрощалися ж обоє в доброму настрої.
Неквапливо йдучи додому, Силантій не роздумував над тим, чи потрапив у відьомські чари, чи в хитрий розіграш свахи?.. Він тішився, що нарешті зникла неприязнь до неї – першої любові, і, що її спізнав…