Марія Матіос, яка минулоріч стала депутаткою від партії «Удар», на своїй Фейсбук сторінці звітується про засідання Верховної Ради 11 січня 2013 року.
Як видно з тексту, відома письменниця нині переймається порушеннями, до яких причетні її теперішні колеги-депутати. Наводимо текст повністю, оскільки окрім інформативної, він містить і художню цінність.
«Навіть, якщо кластимуть пальці у двері, стверджуватиму, що на час голосування за голову Нацбанку І.Соркіна на місці (фізично) цих депутатів не було. – стверджує пані Марія, – Ось вони: Кий, Малишев, Волков (той, що “від Юлі”), Чертков, Фельдман, Бондаренко, Борт.
І не дивіться, що там є нібито депутатські речі – документи, газети, телефони. Це все – театральні декорації для “отвода глаз”.
А тимчасом: О.Бондаренко сиділа в першому ряду – очевидно, консультувала Калєтніка щодо тактики поведінки чоловіків від ПР із вагітними жінками.
За Олександра Волкова голосував Володимир Олійник.
За Кия – Микола Левченко, який перед цим справді несподівано “убив” мене своїми чорними очима на пів-обличчя. До речі, привітався він з посмішкою і цілком приязно. Що не завадило йому через хвилину-другу стати “піаністом”.
На місці Фельдмана сидів Шаров, а депутат Павлов, (фото 0799, у синій сорочці, стоїть спиною до камери), який бігав із місця Борта до свого, натискуючи при цьому ще дві картки, кричав мені “вразумительними” словами, що Шаров – це Фельдман. «Это было уже слишком» навіть для Ігоря Шарова. І, здається, під моїм “гіпнозом” картка Фельдмана руками Шарова на той момент не проголосувала.
Але цей Павлов “по-доброму” пригрозив мені показати чи не свій Кривий Ріг, де він донедавна був першим заступником міського голови, якщо я не заберуся, звідки прийшла. Незабутнє обличчя і манери депутата Павлова могли би бути ексклюзивними, коли б не депутат Чертков.
Але, як зясувалося згодом, на місці депутата Черткова стояла людиноподібна істота у окулярах (впізнаю навіть на ешафоті, але це був не автентичний Чертков, що я зрозуміла із фото справжнього Черткова на сайті ВР). Його лексикон передати не зможу навіть я.
А коли я спробувала фотографувати ще два порожні місця, але із встромленими картками, обіч цього депутата, цей людиноподібний ударив мене по руці, щоб вибити телефон. При цьому тембр його голосу нагадав мені голоси із сільських передноворічних обійсть, де колють кабанів.
Добре, що я заздалегідь почала брати уроки “кулачного” бою у боксерських рукавицях – тому моя рука таки не здригнулася: телефон залишився у лівій долоні, але при цьому координація камери була порушена. І я встигла сфотографувати лише чи то акуратненький костюм, чи підтягнуте черевце Андрія Деркача (на розмитому фото це видно).
Та у псевдоЧерткова були “добрі” наміри потренуватися своїми руками на мені і далі – але, очевидно, залишки колишньої офіцерської чи чоловічої честі Андрія Деркача ударили на сполох – і він руками і словами поклав край намірам псевдоЧерткова щодо мене, цілком серйозно зауваживши, що коли хтось зафотографував цей епізод, то… ну, далі відомо. Як не як – Андрій – також медіа-магнат. Він на цих речах розуміється.
А може, Деркач просто побачив, що в цей момент до нас наближався Віталій Кличко, однак я не хотіла втягувати Віталія в цю сутичку. Бо момент був трохи загарячий – гарантую, що псевдоЧертков мав усі шанси 11.01.13 спотити в Бозі від “лагідної” Кличкової руки.
І слава Богу, що я не розвинула той сюжет – попереду нас чекав Калєтнік-старший і його “джентльменський” випад проти Ірини Геращенко, де Віталієва рука не знадобилася, але по тому, як заметушилися навколо Кличка О.Єфремов і представник Президента Ю.Мірошниченко, коли Кличко “допитував” Калєтніка про Геращенко, я зрозуміла, що справи були “нешутейні”.
Заради справедливості мушу сказати і про деркачевого сусіда – Григорія Смітюха, який опущеними долу очима і складеними навхрест на грудях руками морально “підтримував” мене, ба, навіть сказав щось таке вибачливе. Згодом він голосував «за» декриміналізацію статей КК.
Але цей вибачливий тон Смітюха тоді потонув у “здорових” голосах депутатів-регіоналів, які ринулись у бійку на підмогу Тадеєву до того місця, де мала би сидіти Таїсія Повалій. Там повним ходом ішла суто парламетська “робота” для телекамер – а ля “Верховна Рада VIIскликання” – гамсеління депутатами одне одного кулаками.
Скажу вам так: для письменника – це цікаво. Ну, не тільки ж Андрієві Цаплієнкові вести прямий репортаж із “гарячих точок”.
Але з політикою це не асоціюється.
Принаймні цей епізод – нелегітимне обрання голови Нацбанку шляхом голосування чужими картками – має цілком конкретну юридичну дефініцію: прогул.
Що легко доводити в суді.
Я готова йти свідчити.
З Новим роком, Люди!»
Також авторка публікує фотозвіт із засідання, який можна подивитись на її сторінці.
Друг читача