Розглядаючи й аналізуючи лексичне багатсво мов, можна стверджувати, що в цьому сенсі нашій українській належить провідна роль. Так, в англійській мові налічується 1 мільйон слів, у китайській – 500 тисяч, японська мова має 232 тисячі, іспанська – 225 тисяч слів. В Інституті мовознавства українська лексична картотека нараховує 2,5 мільйони словесних одиниць.

Таке вражаюче мовне багатсво можна аргументувати як відчутно поважним віком мови, так і чималою низкою її територіальних говорів. Так, на мапі української мови існують такі народні говори чи діалекти: надніпрянський, полтавський, поліський, волинський, слобожанський, степовий, подільський, опільський, бойківський, буковинський, покутський, гуцульський, закарпатський та інші.
Відома всьому світу картопля в наших діалектах називається бульба, бараболя, картофлі, карчохи, бобички, мандибурка, крумплі, ріпа; не менш відомий холодець – драглі, гижки, студенина тощо.
У кожному говорі нашої мови існуює два, три й більше слова на позначення поняття чи речі навколишньої дійсності: будівля для свійських тварин називається стайня, хлів; кухоль для води — горня, кварта, банячок; скатерть — обрус, скатертина, настільник; веселка — веселка, райдуга, дуга; вагітна — груба, вагітна, беремена. Таке розмаїття слів і значень виводить українську мову в число перших.
Кілька слів про опільський діалект, який маніфестується на чималій території Галичини, зокрема у Львівській і Тернопільській областях. За своїм місцем і значенням у системі південно–західних діалектів опільський говір є основним, найбільшим за територією поширення і найвпливовішим серед південно–західного наріччя. Він впливав і впливає на суміжні бойківські, надсянські, волинські і покутсько–буковинські говірки.
Ми дотримуємось гіпотези, що сучасна територія опільського говору колись була зайнята племінним союзом білих хорватів.
Про багатство рідної мови свідчать незліченні народні приказки. Приміром: красна птиця пір’ям, а людина словом; думка передує слову, а не навпаки; скаже – як зав’яже, зустрічають по одягу – проводжають по мові; слово лікує, слово і ранить.
Отож, безмежжя української мови як словникове, так і семантично виражальне формувалося віками й вивело її в розряд пасіонарних лінгвальних досягнень людства.

Зиновій Бичко,
вчений-мовознавець,
м. Львів