Нещодавно в літературно-меморіальному музеї Юліуша Словацького в місті Кременці знані патріоти й борці за Волю та Незалежність України із Дубенщини (Рівненська область), члени Національної спілки письменників України, лауреати багатьох літературно-мистецьких премій Любов і Микола Пшеничні та Микола Тимчак презентували власні творчі набутки просвітницького, духовного, філософського змісту. Ця презентація перетворилася на свого роду урок справжнього патріотизму та віри у відстоювання й утвердження української нації, передовсім, для молоді, присутньої в залі музею.

Микола Пшеничний пише поезію, прозу, публіцистику, науково-краєзнавчі дослідження, редагує чимало творів, альманахів. Його твори публікували у перекладах багатьма мовами. Окремими виданнями вийшли понад 10 книг згаданого члена НСПУ, лауреата республіканських та обласних премій у галузі літератури й мистецтва, за що він був нагороджений Грамотою Міністерства освіти України та медаллю Всеукраїнського Товариства „Просвіта” імені Тараса Шевченка.
Микола Пшеничний розповів про те, як на початку 30-их років минулого століття в Дубенській ратуші, під час постановки вистави за романтичною поемою-п’єсою Юліуша Словацького „Мазепа” ролі виконували польською мовою українці, поляки, чехи, росіяни, євреї, а головну – Гетьмана України Івана Мазепи – зіграв українець, краєзнавець Іван Носаль. Або під час піших прогулянок проти течії до джерела річки Іква, котра впадає у річку Стир, він заходив аж у м. Кременець, села В. Бережці, Дунаїв, зустрічав багато добродушних людей, а відтак написав вірш „Легенда про джерело”, котрий і прочитав на цьому заході.
Віршованими рядками Микола Пшеничний оповів і про те, як 75 років тому енкаведисти на території Дубенської в’язниці розстріляли понад півтисячі патріотів-українців…
– Родом я із Баранівського району Житомирської області, й, по закінченні 10-ох класів, навчалася на дошкільному відділенні Рівненського педагогічного інституту, де одного разу на видному місці побачила надруковані вірші студента 2-го курсу цього вишу Миколи Пшеничного – мого однофамільця. Згодом він став керівником літературної студентської студії інституту, а я – його заступницею. Спільно ми об’їздили багато куточків Рівненщини, намагаючись донести до людей те, що Бог нам послав, що в наших серцях і душах визрівало, – поділилася споминами на презентації Любов Пшенична.
Згадана талановита жінка є авторкою понад десятьох книг, проілюструвала десятки видатки різних авторів і кілька власних набутків. Нині вона ще й упорядковує альманахи, пише пісні, малює. Її твори введені в навчальні програми, у шкільні підручники, були видрукувані в перекладах різними мовами.
Удвох із чоловіком Миколою Пшеничним у вересні 1990 року вони заснували на Дубенщині видавництва „Незабудки” і „Наш край” (пізніше – „Край”). „Я та, хто йде по струнах золотих… Не вмію я жити впівсили, упіврадості”, – мовила поетка.
Любов Пшенична прочитала декілька чудових власних віршів.
…Тепло та щиро зустріли глядачі й вихідця із с. В. Березовиця Тернопільського району та теперішнього мешканця м. Дубно – поета й музиканта, художника та різьбяра, скульптора й композитора, автора та виконавця пісень Миколу Тимчака. До речі, він теж свого часу закінчив Рівненський педінститут і стояв біля керма Народного Руху України на Дубенщині, створював у цьому краї разом із патріотами-побратимами місцеве відділення Товариства „Просвіта» імені Тараса Шевченка. Перша збірка його віршів під назвою „Співаниця” вийшла у світ 1987 року, й автором передмови до неї був уже всесвітньо відомий український поет Іван Драч.
Узагалі ж, Микола Тимчак, видавши «на-гора» силу-силенну віршованих та пісенних творів, котрі перекладали різними мовами, став лауреатом декількох літературних премій.
Микола Тимчак із емоційною виразністю прочитав вірші, котрі він творив у роздумах над тим, що написав письменник-класик Микола Гоголь у своїй повісті «Тарас Бульба», а також розмірковував про те, що сталося під час страшного кривавого бою українських повстанців із регулярною радянською армією в Гурбах (поезія „Гурбенський спогад Дмитру Павличкові”).
– Сьогодні ми говорили про Великого Кобзаря – Тараса Шевченка, який є для нас тією свічкою, котра горіла й горітиме повсякчас. Отож, коли ми знімали художньо-публіцистичний, поетичний фільм про Тараса Григоровича, то заїхали в селище Козин, що на Радивилівщині, й біля пам’ятника йому побачили таку сумну картину: якийсь дядько саме випасав корів та кіз… Мені тоді так душа заболіла, що й словами не передати. І я видав «на-гора» вірш, – скрушно мовив Микола Тимчак.
І не любили поета колишні царі й комуняки,
А він же за тебе, дядьку, на муки віддав себе…
Де вже та наша Правда і Воля у власній хаті,
Як дядько біля Тараса корови і кози пасе?..
Також невтомним пензлем та різцем Миколи Типчака було відроджено десятки (!) духовних святинь Волині, Рівненщини та Тернопільщини.
Директор обласного літературно-меморіального музею Ю. Словацького м. Кременець Тамара Сеніна по завершенні цього заходу з душевним теплом і щирим захватом мовила, що, вкотре зустрівшись із цими іменитими творцями поезії, музики, майстрами пензля, різця й живопису та почувши їх захопливі слова-розповіді, ще раз переконалася, що вони й справді є великими маститими майстрами багатьох духовних, творчих, мистецьких справ. Недарма кожен із них став лауреатом республіканських та обласних літературно-мистецьких і молодіжних премій, обласних конкурсів, крім того, вони є почесними членами Всеукраїнської Спілки краєзнавців, перекладачами. Тож нехай Ангел Божий із ними завжди буде, у всьому допомагає та завжди оберігає їх во славу невмирущого, незнищенного, рідного українського поетичного та прозового Слова!

Борис ФЕДИШЕН, кореспондент газети «Діалог» (м. Кременець), член НСЖУ
Фото автора

Будинок-музей_Ю.Словацького

Будинок-музей Ю. Словацького

14938231_1314088198615902_1457095908087994463_n

20130922022525

hqdefault

Leave a Reply

Your email address will not be published.