─ Перепрошую…

Арсен озирнувся. Затамував подих. Золотаві очі породистої кішки зацікавлено спинились на ньому.
─ Слухаю вас, – усміхнувся привітно.
─ Не підкажете, де тут триста друга аудиторія?
─ Зараз саме туди і йду.
─ Проведете мене?
─ Звісно.
Доки піднімались на третій поверх – розговорились. Дівчина мала незвичне і красиве ім’я – Іларія.
─ Усі називають мене Ларою.
─ Мені теж можна?
Подарувала чарівну усмішку, кивнула. Лиш на мить спинилась, щоб поправити неслухняне золотаве пасмо волосся, що вибилось із зачіски і легко впало на плече. Арсен замилувався тим видовищем. Важко було відірвати погляд. Ця дівчина притягувала магнітом. Чортівня якась! Хіба ж він бодай був колись таким нерозважливим, щоб піддатися чарам першій-ліпшій кралечці? Такого за ним ніколи не водилося. До сьогодні… Сам на себе розсердився. Відвів очі від Лари. Вона здивовано повела бровами.
─ Усе добре? – запитала тихенько, ніби муркнула.
─ Так. Дякую… А ви…
─ Можна на «ти», – урвала невимушено.
─ Ти також тут навчаєшся? Чому раніше не бачив?
─ Бо лише тиждень тому ми з батьками переїхали сюди жити. І в цьому вузі я лише перший день сьогодні…
─ А раніше де жили?
─ У Криму.
Нарешті – потрібна аудиторія. На лекції сиділи поруч. Арсен ніяк не міг зосередитись. Нова знайома серйозно його зачепила. Серцем відчував, що віднині утратив спокій надовго…

***
Стали зустрічатись майже одразу. Після четвертого курсу одружилися. Батьки з обох сторін допомогли придбати однокімнатну квартиру.
Важко було. Спершу ледве кінці з кінцями зводили. Та врешті щастя усміхнулось, і Арсенові вдалося влаштуватися на роботу із пристойною оплатою…
За два роки народився синочок Назар.
─ Треба брати позику в банку і купувати будинок, – заявила Лара. – Ти добре заробляєш. Можемо собі це дозволити.
─ Упевнена? Може, трохи почекаємо? Шеф обіцяє підвищення…
─ Не розумію, чого чекати! З моря погоди? – дружина почала дратуватися.
Арсен промовчав. Не варто починати суперечку на порожньому місці…
Уже за кілька місяців після тієї розмови подружжя в’їхало в будинок у передмісті. Він ще потребував ремонту, але навіть такий був неймовірно затишним і милим. Лара з першого погляду закохалась у нове помешкання.
─ Як тут гарно! – раділа, і очі спалахували сонячним сяйвом. – Наше сімейне гніздечко… Любий, чуєш? Ми зробимо з нього лялечку! Правда?
─ Авжеж! – Арсен пригортав дружину до грудей і почувався найщасливішою людиною у світі…
Синочок підростав. У оселі нарешті завершився ремонт. І тепер Лара взялась до облаштування прибудинкової території.
─ Потрібно найняти ландшафтного дизайнера, – сказала якось увечері, коли страшенно стомлений Арсен насолоджувався ароматним чаєм і спокоєм. Він аж здригнувся від несподіванки. Здивовано подивився на дружину.
─ Хіба ж ми самі не впораємось? У мене за два тижні – відпустка. Зробимо все, як приїдемо з відпочинку. Можна трохи ще почекати… Зате зекономимо величезні гроші. Та й облаштуємо обійстя, думаю, не гірше від модного дизайнера. У тебе ж такий вишуканий смак…
─ Не будь жлобом! – гнівно жбурнула йому в обличчя колючки слів. Її очі зблиснули хижим вогнем…
─ Ти чого? – ошелешено випростався, вдивляючись у обличчя коханої. – Не гарячкуй. Коли вже так не терпиться – я знайду спеціаліста. Але поїздку в Таїланд доведеться перенести на наступний рік.
─ Але ж ми вже все спланували! Ти знаєш, як я хочу там побувати!
─ Ларо! Ти вже не маленька дівчинка і маєш розуміти, що варто більше економити. Ми ще не розрахувались із банком. Позика була чималою, сама знаєш. Тож доведеться затягнути паски. Отже – або відпочинок, або дизайнер. Вибір за тобою…
Арсен уперше був таким категоричним. Лара страшенно образилась. Не звикла до того, щоб він їй відмовляв у забаганках. Тож навіть спати того вечора пішла в дитячу кімнату. Демонстративно. Так, щоб дошкулити чоловікові…
А наступного дня, коли прийшов із роботи, на нього чекав теплий прийом і смачна вечеря. Дивовижні метаморфози – інакше й не скажеш…
─ Знаєш… Я подумала. Поїдемо на відпочинок, а біля будинку самі все облаштуємо, – вона грайливо усміхалась. Кішка нарешті заховала кігтики…
─ Радий це чути! Не сварімось більше через такі дрібниці. Воно того не варте…
─ Обіцяю більше не вередувати, – у її словах і очах було стільки розкаяння, що Арсен не витримав і обійняв Лару. Ніжно торкнувся вуст. П’янких, жаданих, єдиних…

***
Світ тісний – усім відома істина. Тож коли в Таїланді зустрів свого шкільного товариша – не здивувався. Єгор відпочивав із розкішною екзотичною брюнеткою. Арсену ж, підсміюючись, розповів, що вдома лишив дружину з двома дітьми і втік якнайдалі, щоб нарешті насолодитися спокоєм.
─ Із коханкою? – Арсен осудливо похитав головою.
─ А чому б і ні? Ти невиправний! Такий же старомодний, як і раніше. Невже не знаєш, що їздити з дружиною на відпочинок у наш час – неактуально?!
─ Кожному своє… Ліпше розкажи, чим займаєшся.
─ Кручусь, як муха в окропі! Відкрив кілька магазинів спорттоварів. Із того й живу. Як бачиш – не бідую. А ти?
─ Працюю в одній компанії програмістом.
─ З твоїм розумом треба на себе горбатитись, а не на чужого дядька!..
Ті слова глибоко запали в душу. І навіть після повернення додому Арсен не знаходив спокою. Врешті зважився і поговорив із Ларою. Запропонував відкрити міні-пекарню. Дружина радо підтримала…
Справи швидко пішли вгору. Від замовлень не було відбою. У пекарні було кілька найманих працівників – молодих, енергійних, закоханих у свою роботу. Вони випікали справжні шедеври. Тож незабаром Арсен відкрив іще кілька торгових точок для реалізації товару…
Швидко погасили позику в банку. Придбали іномарку. Арсен прагнув, аби його родина мала все, що забажає…
─ Треба добудувати другий поверх, – Лара знову взялася за старе.
─ Не розумію – навіщо. Просторий великий будинок. Місця вистачає усім…
─ А для гостей? Раптом хтось приїде з ночівлею.
─ У нас є одна вільна кімната і величезна вітальня.
─ Ні, Арсене! Другий поверх потрібен! – очі дружини хижо заблищали. Кішка знову вийшла на полювання, і пощади не чекайте…
Чоловік роздратовано махнув рукою, мовляв, роби, як хочеш… А за два дні вже робітники розвантажували у дворі будматеріали…

***
Ранковий дзвінок вивів Арсена з рівноваги. Телефонував Єгор.
─ Друзяко. Виручай! – голос товариша був дуже схвильований.
─ Що сталося?
─ Один із моїх магазинів прогорів. Ще й дружина подала на розлучення і поділ майна. Я у боргах, як у шовках. Можеш трохи позичити? Я поверну…
─ У мене є краща пропозиція: будьмо партнерами! Я вже давно міркував, що треба трохи розширитись. Думав про нічний клуб… Ти як щодо такої ідеї?
─ Ще питаєш! – Єгор зрадів невимовно. – Коли можемо зустрітися?
─ Хоч зараз.
─ Буду за півгодини…
Домовились. Владнали усі формальності. Стали працювати разом… І за кілька років, не обмежуючись нічним клубом, відкрили ще й готельний комплекс…
─ Я хочу працювати разом із вами. Набридла пекарня! Нудно…
Лара сиділа на терасі, потягувала улюблений коктейль і зорила котячими очима то на Арсена, то на Єгора.
─ Справді? – здивувався Арсен. Уперше вона про це заговорила. – Якщо вже так хочеш, то почнеш із роботи адміністратора готелю.
─ Чому не директора? – зиркнула невдоволено.
─ Бо маєш іще повчитися. Це не легкий хліб.
─ Єгоре, зглянься хоч ти наді мною! – Лара манірно надула пухкі губки.
─ Ларочко! – той театрально розвів руками. – Але ж Арсен каже правильно. Освоїш усі ази – і тоді місце директора буде твоїм.
─ Гаразд! Переконали…
Хоч і погодилась, та була помітно незадоволена. Навіть розкричалась на Назара за погано виконане домашнє завдання, зриваючи дурну злість. Арсен скоса позирав, та промовчав. Не хотів розпікати ще більше. Як кажуть, не буди лихо…

***
─ Вона віддалилася від мене, – Арсен шукав розради в ліпшого товариша.
─ Що ти кажеш? Не вигадуй, – Єгор махнув рукою. – Тобі здається.
─ Ні. Лара уникає мене. Відмовчується. Щось приховує… Між нами кажучи, вже навіть в одному ліжку не спимо кілька місяців…
─ Нічого собі! – присвиснув товариш. – То поговори з нею.
─ Намагався. І не раз…
─ І що?
─ Дратується. Кричить, що я шизофренік і в мене почалися галюцинації… Може, і так… Та мені останнім часом здається, що в неї хтось є…
Ці слова прохрипів, вирвав зі самого серця і виштовхнув назовні, вдаривши ними об стіну, аби розлетілись на порох…
─ Та не може такого бути! Лара так ніколи з тобою не вчинить, – Єгор здивовано дивився на друга і не знаходив більше слів.
─ Думаєш?
─ Упевнений…
Від серця трохи відлягло. Полегшало. Мабуть, він і справді згущує фарби…

***
Він притискав до себе її трепетне тіло. Цілував пульсуючу жилку на гнучкій шиї. Гаряча кішечка! Дика і неприборкана… Любить таких…
─ Арсен здогадується, що в тебе хтось є.
─ Ти здурів? – Лара налякано округлила очі. – І що тепер?
─ Рано чи пізно про все дізнається. Треба не дрімати, а діяти.
─ За тим планом?
─ Так… Іншого немає…
─ І хто це зробить?
─ У мене є потрібна людина.
─ Надійна?
─ Навіть не сумнівайся…
Лара пристрасно впала на груди коханцеві. Єгор заплющив очі. Яке блаженство!..
… Арсен вертався додому. Пригальмував біля воріт. Раптом у дзеркалі заднього виду промайнула тінь. Озирнувся. Темна постать стояла біля автівки. Хто це такий? Що йому треба? Дістав з-під сидіння електрошокер. Вийшов із машини.
─ Я можу вам чимось допомогти? – насторожено вдивлявся у темряву.
Чорна тінь поворухнулась, перетворюючись у велику жахливу субстанцію, і рушила до нього. Арсен рвучко відскочив убік. Раптовий спалах врізався у зіниці гострим болем. Груди наскрізь пропекло вогнем… Арсен упав. Скляніючим поглядом полинув у небо, шукаючи там прихистку для своєї душі…

***
Звістка про вбивство одного з найвпливовіших бізнесменів міста сколихнула всю громадськість…
На похороні запухла від сліз удова у дорогій чорній сукні раз у раз мліла-падала на плече товариша свого покійного чоловіка.
─ Бідолашна! – хитали головами присутні. – Так побивається!
Стільки людей прийшло провести в останній шлях Арсена – яблуку було ніде впасти.
─ Коли вони вже порозходяться? – шипіла на вуху Єгору Лара. – Остогидло грати на публіку!
─ Не смикайся! Тихо! Бо ще запідозрять щось…
Жінка хижо блиснула котячими очима. І що в неї за життя таке? Ні дня спокою…

Ірина Ясінська.

Leave a Reply

Your email address will not be published.