Уже і Бога розтягнули наче ряднину. Хто швидший і хто дужчий – тому й більше перепаде!
“От, дурні! – скрушно хитає головою Гриць Чорноморець. – Дурні… І наївні – напевне!”
Чорноморцеві не личить лихословити. Як-не-як – священик. Кажуть – колишній. Але ж сану його ніхто не позбавляв. Сам пішов!
А щодо Бога?
Грицькові відніше! Донедавна він був ні ким іншим, як “отцем Григорієм”… Української Православної Церкви невідомого патріархату. Себто – патріархат знаний, але це таємниця… Майже – військова…
А нині він – снайпер Збройних Сил України. І що втратив? А що здобув?.. Що перестав бути “отцем”?. Так він ніколи себе “отцем” і не вважав. Пастир – куди не йшло. Але кого ти будеш переконувати і навіщо?
“З НАМИ БОГ!”.
Піна на губах. Біла така. Аж відлякує…
“З НАМИ БОГ!” – долинає з протилежного, російсько-ворожого боку. І вибухають міни, і здіймаються вгору знамена. Треба визнати – красиві такі! На них – Нерукотворний Спас! Масштабний, з грізним поглядом, що має спопеляти ворогів, бо за логікою рашистів – Бог не з укропами, а таки з ними! І звідкіля така впевненість? Від Гундяєва? Ну, не від Владимира Володимировича… Ха! Саме так Ющ звернувся до кремлівського боса: “Дорогий Владимир Володимирович…” Чи Вітька недоспав? А чи уколовся чимось? Або він просто геній! А генії не звертають уваги на такі дрібниці. Подумаєш, Владимир Володимирович… І що? Усі ж зрозуміли про кого йдеться…
Величний Спас на знаменах! Величний! Як і належить бути Богові!
А він, слуга Божий, клірик Гриць, дивиться на усе те і своїм очам повірити не може. Лик Христа Спасителя! Таки він! Але очі! Ні, то не очі Бога! Злі і колючі… У таких очах немає любові! І осінило клірика Гриця! Очі патріарха! Отого самого… Гундяєва… Московського… А він у їхній церкві служить! Тут ще дідусь його колись розпочинав. І батько… Але ж усі вони з козацького роду. Усі вони Чорноморці…
І беруть отця Григорія… Стоп… Отець один – Бог! А він хто? Батюшка Григорій? Пастир… А чи – пастор? У будь-якому випадку щось воно не теє… Та байдуже… Сумніви огорнули душу, можливо – не священику, а козарлюзі Грицькові Чорноморцю. Очі його патріарха ненавидять світ Божий!
Від того здогаду жахнувся! Отой жах і підштовхнув Чорноморця зробити вибір. Ні, не його ота церква! Не його патріарх! А Бог?! Тьху на вас! Відійдіть спокусники і ловці душ! Лицеміри погані! Бог поза конфесіями та патріархами.
Не його… Що ж тоді його? Чорноморі – вони ж найперше вояки… Згадалося. Свист шаблюки і посвист стріли й досі чутно у їхніх вухах. Прислухайся-но…
Ніч провів у молитві… Усе допитувався, чи правильно чинить?
“Підкажи, Господи! Дай знак…”
Ніч була тихою, зоряною, ясною і глухою…
А, може, то йому так видалось? Може, не дослухався? А, зрештою, хто він такий, аби до нього сам Бог обізвався?
Уже бралося на світанок, десь з-за Дніпра дмухнуло свіжістю і сирістю. А він вже має відповідь. Постановив сам для себе. Він іде! Склав до скрині акуратно усе священицьке. На самий вершечок – хрест і епітрахиль…
“Прости, Господи…”
-Куди вас? – отой воєнком… Зараз вони якось по-іншому називаються… Акуратна стрижка… Волосся взялося першою сивиною. А руки пещені, білі-білі і акуратні. Жодного тобі “трауру” під нігтями.
“Певно, в окопах не бував. І пороху не нюхав…”
Майорчик. Погон наче сопля – з носа скотилась на груди. І чим їм не сподобались традиційні погони?
-Куди вас?
-У снайпери!
-Чому саме туди? Можна в капелани…
-А у мене вдача спокійна. Руки не тремтять…
-Що ж…
І пішло… І взяли… І закружляло…
“Чорноморець, матінко, чорноморець…”
Ні! Не та пісня, і не ті слова!
“Чорноморець снайпером, Чорноморець…”
Має свою молитву…
Майже приватну…
Та чи почує Бог?!
І чи личить йому?
Личить!
Бо он що коїться!
Він, Гриць Чорноморець, слуга Господній! А нині – снайпер! Але ж він й надалі чоловік церковний! Він Божий! Стільки років простояв перед Ликом Господа, правлячи Службу. І молитва його особлива… Ото б йому таку гвинтівку та таку кулю, щоб дістати антихриста. Щоб аж до Кремля долетіла і влучила куди слід! Щоб одним пострілом – патріарха зі злючими очима і президента з очима мутними як їхнє північне небо.
Чи має він право таке просити у Господа?
Чи не святотатство це?
Не гріх?
Не гріх!
Він бачить, що коїться! Він свідок тому… Щодня – сотні убієнних пацанів з обидвох сторін. Їхні життя – на совісті отих двох.
І уявляє себе Гриць Чорноморець таким собі Божим снайпером. Місія його така! Однією кулею – двох поців. Обидва вони на “пе” – патріарх і президент…
І хто його зупинить? Хто проти нас, якщо з нами Бог?!
Гей, чорноморці!
“З НАМИ БОГ!” – чутно з одних окопів.
“З НАМИ БОГ!” – долинає з окопів навпроти.
Ну і нехай!
Йому, снайперу Чорноморцю, своє робить. Він мовчки заладовує свою рушницю, обирає позицію і завмирає в очікуванні.
А раптом…
Ігор Гургула