“Займаючись і літературою, і живописом, Богдан Теодор Нестор Лепкий („Чуєш, брате мій…”), український поет, прозаїк, літературознавець, критик, перекладач, історик та теоретик літератури, публіцист, громадський та культурний діяч, художник, якого за обсягом створеного та важливістю діянь можна порівняти, хіба що, з Іваном Франком, видається, довів усе напочатку мовлене мною…”

1. Насамперед. Образ…
…Часто думаю про те, чим різняться такі необсяжні поняття, як Слово та Образ (заголовна літера тут доконче, як на мене, необхідна). …І висновковую, що вони – максимально наближені та є мало не абсолютними синонімами. Етимологічно, семантично, сакрально… Ця необхідність, саме такого сприйняття, завше хвилювала мене й відкривала благодатну можливість зріти та відчувати дещо далі; ігнорувати якісь глумливі, недолугі трактування, обходити лише мені відомими путівцями приблизні самодіяльні дефініції, як у художніх, так і в наукових творах. Отож, проваджу, наразі, про, що не є – конкретику, – образотворче мистецтво… А. скажіть мені, яке мистецтво – не образотворче, включно з літературою, театром, музикою та інше?.. Марно щось доскіпливо вигадувати, – ніяке! Так є, і живопис у всіх його виявах, і графіка (в техніках і технологіях), і скульптура: від станкової – до монументальної, те що в наднових та будь-яких інших визначеннях називаємо, саме, образотворчим мистецтвом (і це, зрештою, виправдано, тому що структуруючи та визначаючи, ми формуємо та розвиваємо справжню теорію науки, мистецтва та, можливо, те, інтуїтивне третє, що не потребує визначень і фіксацій; радше, – духовних намовлянь, намолювань). Образ – Слово. Слово – Образ. Скільки тут накладань і усвідомлень; видив і спонукань; вибухів і приголомшливого спокою?.. Не зволікаючи, скажу – це абсолютне єднання. …Не знаю, чи, таки, втамував свій припочатковий запал?.. Однак, усе це заради того, аби хоч якось стимулювати читача до очевидних виснувань. Надалі.

2. Художник
Займаючись і літературою, і живописом, Богдан Теодор Нестор Лепкий („Чуєш, брате мій…”), український поет, прозаїк, літературознавець, критик, перекладач, історик та теоретик літератури, публіцист, громадський та культурний діяч, художник, якого за обсягом створеного та важливістю діянь можна порівняти, хіба що, з Іваном Франком, видається, довів усе напочатку мовлене мною. Уникаю пафосу чи вигадливого нагнітання. Просто, вникаючи, у силу письменницьких зацікавлень, у творчість цього вкрай обдарованого та напружено-спрямованого в житті чоловіка, я відкрив для себе не просто його інтереси та спроби у живописі, жанровій графіці, включаючи декоративний дизайн книжкових видань, а окремішню, відверто професійну мистецьку діяльність, що вона навіть сьогодні потребує досліджень і осмислень… А я: щойно окреслю певні окремішності та події. Так, фіксую для себе, – це художник-творець, окрім всього іншого (передусім, художньої літератури); так, це важливо для нашої національної культури. „Виші”, коледжі, ліцеї, школи, інші спеціалізовані заклади і напрямки, втім, – і неспеціалізовані, не можуть проігнорувати цю ланку творчості Богдана Лепкого. Працюймо. Сьогодні.

3. Життєписне
Трохи конкретики обов’язкової.
Тут, буду максимально стислим, бо маю дещо іншу мету. Одначе. Народився Богдан Лепкий 4 листопада 1872 року, втім існує ще інша версія – 9 листопада, в селі Кривеньке Чортківського району на Тернопіллі. Якось так сталося, що майже усе дитинство хлопця минуло в селі Крегулець. Згодом, – Поручин і Жуків, у цьому ж регіоні, хоча район – вже Бережанський. Потім – Бережани.
Навчався із приватним учителем, і у, так званій, „нормальній” школі, і у класичній гімназії. Так, як мене зараз, передусім, цікавить Лепкий-художник, то із загального блоку інформації виділю те, що він почав із ранніх років серйозно вивчати малярство. Учителем та наставником для нього став знаний український художник Юліан Панькевич. Відстежую, що саме в цей час Богдан намалював (хочете, написав) доволі досконалі портрети свого батька, діда, бабусі. Цілу низку парсун своїх учителів (не всі твори, на жаль, збереглися), українських письменників, зокрема, один із найбільш вдалих – Тараса Шевченка. Це, виявилось, стало не просто захопленням: у 1891 році, закінчивши згадану гімназію, вступив до Віденської Академії мистецтв. Хоча навчався там і не довго, проте по-справжньому почав формувати для себе мистецьку школу. Свою.
Саме у Відні заприятелював із художником Миколою Івасюком. Разом працювали, мандрували, показували свої твори авторитетним фахівцям.
На літні канікули подалися до Жукова, де їм позували селяни. У такий спосіб з’явилося багато ескізів, що згодом використані у роботі з великими малярськими полотнами. Зрештою, саме у цьому селі, Б. Лепкий написав відоме полотно „Коронація короля Данила”. Звісно, все це потребувало таланту та твердої віри в нього… І, як з’ясувалось, Богданові цього було не позичати…
Чи почав він уже тоді працювати, як письменник? Так, безумовно. Проте, проваджу далі про мистецтво образотворче. Задавшись попередньо, саме цією метою.

4. …І далі – про Лепкого
та образотворче мистецтво
Б. Лепкий, натура енергійна та конструктивно-діяльна, усвідомлюю, аж ніяк не міг обійти своєю творчою увагою товариство „Рідна школа”. …І не обійшов. Укладав читанки для народних шкіл (Львів, 1904р.) і, звісно, брав участь у їх художньому оформленні. Нерідко, – це була декоративна орнаменталістика. Але завше, міцно закорінена в українські національні традиції. Тобто, мені видається, що це якраз, той спосіб, коли естетика і розвиває добрі смаки, і, водночас, навчає мистецькій історії.
…Не особливо охоплюючи саме біографічні окреси, (повторююсь) Лепкого, все ж не промину цього факту: у краківському помешканні Лепких серед таких знакомитих гостей, як Василь Стефаник, Остап Луцький, Кирило Студинський, В’ячеслав Липинський, Михайло Коцюбинський, були й титани українського малярства, як Михайло Бойчук, Олекса Новаківський, Осип Курилас. Зрозуміло, що мистецькі школи кожного з них і естетичні уподобання, в цілому, не могли не впливати на Лепкого-художника, не гартувати його як талановитого пошуковця в напрямку поєднання модерних європейських здобутків з питомою закоріненістю в національне українське мистецтво. Певен, що тут не обходилося без жвавих цільових розмов і дискусій. Тож, безперечно, це важлива окрема сторінка творчого життєпису митця для ретельних зацікавлених дослідників… Бо матеріалів – не надто.
Восени 1915 року Б. Лепкого мобілізували до австрійського війська. Одначе, його не скерували у діючу армію, а надали можливість для освітньо-культурної роботи серед українців: військополонених царської армії. Отож, замешкав поблизу Бадена. Працював у просвітницькому відділі „табору”, викладав історію української культури.
…Можу припустити, що не полишав роботи: шкіци та підмальовки, а, можливо, були і живописні твори. Бо достовірно відомо, що ним організовано, навіть у таких скрутних умовах, малярську школу; учнем у ній став, згодом відомий український митець, Іван Бабій з Херсонщини. У школі викладав і Юрій Лукомський, знаний живописець та історик мистецтва. Певну причетність до неї мав славнозвісний Михайло Паращук, архітектор, співавтор відомого пам’ятника Адаму Міцкевича у Львові.
Міркую собі, саме тут Лепкий міг організувати, принаймні імпровізаційну, виставку своїх найновіших творів…
У цей період художник допомагав створювати українські книгарні, започаткував художнє ательє; видання часопису „Громадська думка”.
Для моїх есейно-інформаційних розмислів украй важливим є і наступний факт життєпису Богдана Лепкого. Мешканці Бережанщини й Рогатинщини, вклавши добровільні пожертвування, у 1932 році, побудували на Опіллі в селі Черче (нині Рогатинського району Івано-Франківської області) для Лепкого віллу та назвали її „Богданівка”. Тут митець із задовленням багато та плідно працював: писав картини та ікони. Збереглося сьогодні десять образі́в роботи Лепкого: два іконописні твори, патрональні Краснопущанська Богоматір і Христос-Учитель; чотири круглі образи євангелістів на царських вратах і чотири круглі образи на ківоті. Ці святописання, гадаю, суттєво додають до особистості Лепкого-художника. Духовно ангажують.

5. Окремішньо, аби виділити
Художник, незважаючи на свою активну обсяжну та ваговиту літературну, громадську роботу, працював у малярстві, можу стверджувати, системно і послідовно. Упродовж життя створив такі важливі для себе та українського суспільства полотна, як автопортрети. Парсуни дружини, дітей, сестри; а також письменника Андрія Чайковського, композитора Олександра Барвінського. Проілюстрував низку поезій Тараса Шевченка, Євгена Гребінки, Степана Руданського. Схильний вважати, що робив він усе це не лише з патріотичного обов’язку, а й отримуючи справжню творчу насолоду. Власне, у будь-якому випадку, сповна реалізовуючи свій талант. Тобто, ніколи не відступивши від себе справжнього. І це йому давалося.

6. Знаково
Це була, напевне, найбільша прижиттєва виставка творів малярства та графіки Богдана Лепкого. 60 років від Дня народження. Я собі так трактую: якщо 50 років – полудень віку, то 60 – перехід через незлецько крутий перевал. Далі буде легше?!. Хто зна?!. Друзі Лепкого: художники та інші; шанувальники таланту організували у Кракові експозицію його творів, що в ній осердям було олійне полотно „Мадонна” (Ванзеє, Німеччина, 1923 рік). Також представлений портретний живопис, що про нього я уже згадував у попередніх розділах; чималенько – книжково-видавничої графіки. Наразі, відгуки на цю виставку, не впали мені в око. Хоча маю твердий намір розвинути цю тему, можливо, навіть у циклі есеїв, що більше б тяжіли до мистецької аналітики, віднаходили певні паралелі, не виключаю, й несподівані, з творчістю літературною Лепкого.

7. P.S.
…Постать письменника та митця, во істину, масштабна та вельми вартоціннісна. Тож, безсумнівно, для добра національної культури міг би з’явитися державний літературний та художній меморіальний музей Богдана Лепкого у Тернополі. З відповідною сучасно вибудованою експозицією та вичерпно цілісною фондовою колекцією. Бережімо своє. Розбудовуймо Україну. Втім, це уже тема, сподіваюсь, мого есею наступного… Про Богдана Лепкого. Чому б не так?!.

Віктор Палинський